Народи світу

Крім даних від природи, біологічних ознак, люди відрізняються й суспільними рисами, тобто такими, що сформувалися у зв'язку життям на певній території серед інших людей. Якщо раса належить до біологічних ознак, то мова, культура, релігія – ознаки суспільні. Вони не передаються за спадком, а формуються протягом життя. На основі суспільних ознак людей й виділяються народи. 

В широкому розумінні, народ (етнос) – група людей, що історично склалася на певній території, і має свою мову, культуру, особливості менталітету (способу мислення). У вузькому розумінні під поняття “народ” мають на увазі все населення певної країни.

Етнос (з грецької - "плем'я", "народ") - усталене співтовариство людей, яке склалося історично на певній території, і має свою мову, культуру, менталітет. 

Спільність мови завжди була і залишається важливим чинником об'єднання людей у племена - народності - народи - нації, серед яких найбільш численні (понад 100 млн) китайці (понад 1 млрд чол.), хиндустанци (понад 220 млн чол.), американці США (близько 200 млн чол.), бенгальці (близько 180 млн чол.), росіяни (близько 145 млн чол.), бразильці (близько 140 млн чол.), японці (близько 120 млн чол.).

Кожному народу притаманний свій мову, але є випадки, коли на одній мові розмовляють кілька народів, і навпаки - окремі групи одного народу користуються різними мовами. Сучасний національний склад населення світу є результатом тривалого історичного розвитку.

Етнічні групи людей

Найпершою формою етносу, що історично виникла, було плем'я. Воно складалося з кількох родів, споріднених за кровними узами. Зараз племена ще збереглися в лісах Амазонії, деяких країнах Африки, Азії, островах Тихого океану.

З плином часу кровна спорідненість замінялася спільністю території проживання й формувалася народність. Вона складалася з близьких за походженням та мовою племен. Під час формування народностей мова одного з племен ставала спільною для всіх. Разом з цим виникала спільність культури та господарської діяльності. Проте, спільні ознаки народності ще досить нестійкі. В Європі першими народностями були наприклад давньоруська, польська, давньонімецька, північнофранцузька та інші.

Коли спільні риси мови, культури, єдність території набувають стійкого характеру, народність перетворюється в націю – останню форму етносу. Для людей, що належать до однієї нації притаманні такі сталі, спільні ознаки: єдність території, мови, культури, господарської діяльності. Все це веде до усвідомлення людьми їх національної приналежності.

Не всі племена та народності формують нації. Дрібні групи людей не в змозі розвивати свою мову, культуру та власне господарство. З часом вони зливаються з сусідніми націями, засвоюючи їх мову та культуру, що врешті-решт веде до зміни національної самосвідомості людей.

 Мови народів світу 

Нації та народності об'єднують у споріднені групи, що дає можливість простежити їх походження. Найважливішою для цього ознакою є мова. Загальне число мов на Землі становить 4-5 тисяч. Здебільшого, кожній нації та народності притаманна своя мова. Проте, мов значно більше, ніж націй. Частими є й випадки, коли однією мовою говорить кілька народів. Наприклад, англійською користуються у спілкуванні не лише англійці, але й американці США, англоканадці, англоавстралійці, англоновозеландці. Іспанською говорять, крім жителів Іспанії, народи Південної та Центральної Америки; португальською, окрім португальців, – бразильці; французькою – франкоканадці. У сучасному світі нараховують до 5 тисяч народів (етносів). Мовне спорідненість покладено в основу класифікації народів. Виділяють близько двадцяти мовних сімей, які діляться на мовні групи. 

Найчисельніша - індоєвропейська сім'я, мовами якої говорить близько 50% населення Землі (понад 150 націй і народностей). У складі цієї сім'ї виділяються 11 мовних груп. Найбільш численними серед них є індоарійська, романська, германська, слов'янська, іранська. 

Другий великий мовної сім'єю є сино-тибетська (китайсько-тибетська). На її мовах говорить, приблизно, 22% населення Землі. Далі йдуть алтайська, нігеро-кордофанська, афразийская (семіто-хамітської) та інші. 

До найбільш поширених мов світу належать китайська, англійська, гінді, іспанська, російська. 

Українська мова належить до слов'янської групи найчисельнішою в світі індоєвропейської мовної родини.

За національному (етнічному) складу населення всі країни поділяють на однонаціональних і багатонаціональні. Однонаціональних країн виникають при збігу етнічних і політичних кордонів. Такі країни переважають в Європі, Латинській Америці, Південно-Західній Азії. У переважають багатонаціональні країни (Індія, Пакистан, Китай, Росія, США, Індонезія і т.п.). До цієї групи належать і двунаціональние країн: Бельгія, Канада.  Для багатонаціональних країн характерним є федеративний адміністративно-територіальний пристроїв. Унітарні країни, як правило, є однонаціональними.

Що включає поняття “культура”? 

Крім мови, для визначення нації та народності важливою є культура (з латинської – виховання). Її поділяють на матеріальну та духовну. До матеріальної культури належать тип житла, національний одяг та національна кухня. До духовної – мистецтво, свята, обряди. Всі ці ознаки є більш визначальними, навіть ніж мова. Ще й зараз живуть у юртах народи Півночі та кочівники Монголії, у чумах – народи Сибіру, у глиняних хатинках – народи Тропічної Африки. Хоча тепер такий тип житла притаманний лише сільській місцевості. Національний одяг все більше витісняється сучасним і використовується переважно на святах. Але й нині японці часто носять кімоно, жителі Індії сарі, мексиканці сомбреро, аргентинці пончо. Найстабільнішою залишаються специфічні національні страви. Наприклад, у Китаї вживають всі придатні для цього рослини та тварини, але не їдять нічого сирим. В Японії навпаки, надають перевагу тільки сирим продуктам, навіть якщо це риба та м'ясо. У Монголії неїстівними вважаються гриби та риба. З релігійних міркувань мусульмани не їдять свинину, а індуси яловичину. Деякі народи Океанії вживають м'ясо собак. Всі ці риси матеріальної культури є специфічними для кожної нації.

Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За висловом М. Бахтіна, «культура завжди лежить на межах» з іншими культурами й епохами. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Німецький соціолог Освальд Шпенглер розглядав сучасну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури — єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура підпорядкована твердому процесу еволюції, фази якої — народження і дитинство, молодість і зрілість, схід і захід. Питирим Сорокін розвивав учення про «інтегральну» соціологію, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі системи з них (суперсистеми) базуються на світоглядах.