ДПА: Загальна характеристика господарства України

Господарство — це сукупність природних, інтелектуально-професійних і ство­рених людиною засобів, які зайняті у виробництві товарів і наданні різного виду послуг із метою створення умов і засобів життя людей.

У межах кожної держави, у тому числі й в Україні, формується національний господарський комплекс. Це сукупність усіх організацій, установ, закладів і підприємств країни, які об’єднуються в одне ціле не лише спільною територією, але й тісними і постійними господарськими зв’язками. Національний господар­ський комплекс функціонує в умовах внут­рішнього ринку.

Україна — індустріально-аграрна держава Східної Європи. Її народне господарство — це сукупність територіально взаємопов’язаних галузей виробничої і невиробничої сфери.

Галузева структура господарства — це склад, співвідношення і зв’язки між його окремими галузями (поділ господарства країни на окремі галузі).

Галузь господарства — це сукупність підприємств або установ, що виробляють однорідну продукцію або надають однорідні послуги.

Головна галузь виробничої сфери — промисловість. Вона поділяється на гірничодобувну, що забезпечує господарство мінеральною сировиною; важку (електроенергетика, машинобудування, хімічна, поліграфічна і лісова галузі); легку і харчову, що виробляють предмети споживання. Важливими ланками виробничої сфери є сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок. До галузей невиробничої сфери належать житлове і комунальне господарство, побутове обслу­го­вування, охорона здоров’я, наука, освіта, культура, спорт.
За єдністю продукції, що випускається, галузі господарства поєднуються в міжгалузеві комплекси. Наприклад, ПЕК, ма­шинобудівний, соціальний, транс­портний, будівельний, АПК тощо.
Підприємства кожної галузі господарства мають свою географічну адресу, свої особ­ливості розташування. Вони розміщуються нерівномірно по території країни, концентруючись в окремих центрах, районах, областях. Таким чином, господарство країни має певну територіальну структуру — склад і співвідношення виробництв, особливості їх розташування в різних частинах країни та зв’язку між ними.
Україна має особливості територіальної структури господарства, яке складається з економічних районів, промислових центрів, вузлів.
Промисловий центр — населений пункт, у якому розташовано кілька промислових підприємств певної спеціалізації або об’єднаних у виробничу структуру сировинними і технологічними зв’язками. Сукупність промислових центрів, що мають спільну інфраструктуру і трудові ресурси, територіально утворює промисловий вузол. Промислові центри, вузли є складовою частиною економічного району, котрий звичайно має чітку виробничу спеціалізацію.
Економічний район — територія держави, що виділяється в економіці країни своєю спеціалізацією.

Економічний потенціал України

Економічний потенціал України:
природно-ресурсний
• 200 видів корисних копалин;
• 5 % мінеральної сировини світу;
• 70 % площі — сільськогосподарські угіддя; родючі ґрунти;
• багатий природно-рекреаційний потенціал;
науково-технічний
• понад 1300 науково-дослідних закладів: 113 наукових установ Національної академії наук; понад 300 вищих навчальних закладів; близько 820 коледжів та технікумів;
трудовий• висококваліфіковані трудові ресурси;
• високий рівень освіти населення.

Основні економічні показники

Для того щоб дати оцінку результатам національного виробництва тієї чи іншої країни за рік у всьому світі прийнято розраховувати валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).
Валовий внутрішній продукт являє собою сумарну ринкову вартість усіх товарів і послуг, зроблених за один рік у тій чи іншій країні. Важливість цього показника зрозуміла — від того, скільки вироблено і продано товарів і послуг, залежить отриманий прибуток, відрахування в бюджет. Чим більше «заробила» країна та її громадяни, тим більше вони можуть використовувати коштів на покупку необхідних товарів і послуг. Вало­вий внутрішній продукт дає уявлення не тільки про обсяг виробленої і споживаної продукції і послуг; як показують дослідження, від нього залежить рівень освіти й охорони здоров’я, тривалість життя громадян даної країни.
Валовий національний продукт від­різняється від валового внутрішнього про­дукту тим, що включає кошти, зароблені населенням і національними виробниками за межами даної держави.
Для зручності порівняння рівня розвитку країн прийнято робити розрахунок ВВП на душу населення у доларах США.
Дана система не завжди об’єктивно оцінює ВВП країн світу, адже вона занижує дійсний ВВП країн із перехідною економікою, до яких належить Україна та всі її сусіди. Більш точними, але і більш складними є розрахунки­, пов’язані з визначенням ВВП за паритетом купівельної спроможності (ППС). Для розрахунку ВВП за цим показником порівнюють вартість близько 1000 основних товарів і послуг і 10—20 типових будівельних об’єктів у національній валюті й доларах США і саме на цій основі встановлюють купівельну спроможність національної валюти. Дослід­ження показують, що в країнах із перехідною економікою купівельна спроможність національної валюти вища за її офіцій­ний обмінний курс. Серед 26 країн із перехідною економікою Україна посідає 19-те місце — 4870 дол. США на душу населення; 1­-ше місце з показником 18 540 дол. США посіла Словенія, Польща — на 7-му місці (10 560 дол.).

Сучасні проблеми розвитку територіальної організації господарства

Невідповідність між практично безмежними можливостями української економіки та її сучасним станом очевидна. Основна причина кризи в економіці України полягає в тому, що в перші роки досягнення незалежності не були здійснені реальні економічні реформи.
У господарстві й досі переважають енергоємні й матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва. Багато підприємств випускають продукцію низької якості й високої собівартості, яка є неконкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках. Чимало проблем у сільському господарстві.
Далека від досконалості й територіальна організація господарства, що дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР. В одних районах зосереджені значні виробничі потужності, інші території надзвичайно слабко розвинуті. Неоптимальними є господарські зв’язки. Україна не змогла зосередити їх у межах держави і продовжує розвивати не завжди ефективні зв’язки з іншими країнами, забезпечуючи роботою не власних, а іноземних робітників.