Географічна оболонка

Географічна оболонка — цілісна і без­­перервна оболонка Землі, що утворилась унаслідок взаємопроникнення і взаємодії енергетичних і речовинних компонентів літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. 

  

Географічній оболонці властиві такі риси:

Цілісність — єдність оболонки, зумовлена взаємозв’язком її складових частин. Так, вирубування лісу призводить до зникнення лісових тварин і рослин, завдяки чому руйнуються і змиваються ґрунти, отже, знижується рівень ґрунтових вод і міліють річки.

Ритмічність — закономірна повторюваність у часі природних явищ і процесів. Ритмічність зумовлена обертанням Землі навколо своєї осі й Сонця, нерівномірним нагріванням земної поверхні.

Зональність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямі від екватора до полюсів. Вона зумовлена кулястістю Землі, а отже, неоднаковою кількістю тепла, що потрапляє на різні ділянки планети.

Висотна поясність — закономірна зміна природних складових і природних комплексів із підняттям у гори, від їхнього підніжжя до вершин. Така поясність зумовлена зміною клімату з висотою.

Географічну оболонку поділяють на природні комплекси — відносно однорідні частини поверхні Землі.
Природний комплекс — поєднання компонентів (складових) природи: гірських порід, води, повітря, живих організмів. Найбільшим природним комплексом, що охоплює всю планету, є географічна оболонка. Вона суцільна, але неоднорідна. Відмінність кута падіння сонячних променів на поверхню Землі, різноманітність рельєфу, рослинності й тваринного світу, співвідношення води і суходолу визначають поділ географічної оболонки на менші природні комплекси: материки та океани. Вони, у свою чергу, поділяються на природні зони, природні області тощо.
Природні зони, або географічні зони — природні комплекси суходолу або Світового океану, що простягаються в ши­ротному напрямі й мають подібні природні умови. 

Зона арктичних пустель розташована у нав­колополюсному просторі, де протягом року дуже холодна погода. Рослинність: мохи, лишайники. Тварини: чайки, полярні сови, білі ведмеді, тюлені, песці. У південному напрямі ця зона переходить у зону тундри.
Тундра займає величезні простори, вкриті болотами, що утворилися на поверхні багаторічної мерзлоти. Рос­линність: лишайники, карликові дерева, що стеляться по землі (карликова береза та полярна верба). Улітку з’являються журавлина, морошка, брусниця, восени — гриби. Тварини: тундрові куріпки, полярні сови, лемінґи, великі полярні олені, песці, полярні вовки тощо. Улітку перелітні птахи (качки, чайки) утворюють на крутих морських скелях колонії — «пташині базари». Поступово тундра переходить у лісотундру — перехідну зону між тундрою та тайгою.
Тайга та мішані ліси. Тут ростуть хвойні (ялина, сосна, ялиця, туя, модрина), на південь — листяні (береза, осика) дерева. У підліску — трав’яниста і чагарникова рослинність (чорниця, брусниця), зелені мохи. Тваринний світ: ведмеді, рисі, соболі, бурундуки, олені, козулі, лосі, вовки, куниці, зайці, білки, миші, птахи (глухарі, тетереви, дятли, сови).
Степ. Улітку клімат тут жаркий і сухий, узимку випадає мало снігу. Рослинність степу — трав’яниста, оскільки для розвитку дерев не вистачає вологи. Характерна риса степу — величезні рівнини, укриті багатою трав’янистою рослинністю (іриси, тюльпани, півонії, маки, ковили, типчаки). Степи мають найродючіші ґрунти — чорноземи.
Тваринний світ степу має багато спільного з тваринним світом пустелі. Із копитних типовими є види, що мають гострий зір і пристосовані до швидкого та тривалого бігу (наприклад антилопи); із гризунів — ті, що риють складні нори (ховрашки, бабаки), і ті, що стрибають (тушканчики); із птахів — степовий орел, дрохва, степовий лунь, степовий боривітер, жайворонки. Багаточисленні плазуни і комахи.

Пустелям притаманний жаркий посушливий клімат та бідна розріджена рослинність. Вони розташовані в помірних, субтропічних і тропічних поясах Землі (площа пустель складає 22 % усієї площі суходолу). Основна риса пустелі — нестача вологи, що пояснюється незначною кількістю опадів (50—200 мм на рік), які випаровуються швидше, ніж просочуються у ґрунт. Іноді дощів не буває декілька років.
Рослинність пустель не утворює суцільного покриву. Коріння рослин проникає глибоко в ґрунт, а листя має вигляд голок (щоб менше випаровувати вологу). Прикладами таких рослин є кактуси, юка, опунція, полин, солянки, чорний саксаул. Тваринний світ: гризуни (тушканчики, піщанки, ховрашки), плазуни (ящірки, змії), копитні (джейрани, антилопи), хижаки (вовки, лисиці, гієни, шакали, койоти тощо). Багато комах і павукоподібних (фаланги, скорпіони). Птахів мало.
Савани розвиваються в умовах чіткої зміни посушливого і дощового сезонів при кількості опадів 250—500 мм на рік. Саванам притаманне суміщення трав’я­ного покриву (слонова трава, бородані) з поодинокими деревами і чагарниками (зонтичні акації, баобаби). У саванах живуть антилопи, жирафи, зебри, слони, буйволи, носороги, леви, гепарди, гієни.
Вологі екваторіальні ліси розміщені по обидва боки від екватора, де клімат жаркий і вологий. Рослинність і тва­рин­ний світ дуже багаті: тисячі видів дерев, пере­плетені ліанами, утворюють непрохідні хащі. Через густу рослинність в екваторіальних лісах панують постійні сутінки. У зоні екватора завжди літо, на одній гілці можна одночасно побачити і квіти, і плоди, тому тваринам завжди є чим живитися. Мавпи, папуги живуть у верхньому ярусі лісу, хижаки (ягуари та ін.) — унизу. У водоймах є крокодили, бегемоти та інші тварини. Вологі екваторіальні ліси — легені нашої планети, оскільки вони виділяють в атмосферу багато кисню. Їх збереження — важливе завдання усього людства.