ДПА: 

Паливна промисловість та електроенергетика

Вугільна промисловість є найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України. Вона представлена видобутком кам’яного та бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. 

Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає понад 75 %, що є одним із найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії. Основні поклади кам’я­ного вугілля зосереджені в Донбасі та Львівсько-Волинському басейні. Буре вугілля добувають у Дніпровському басейні.

Особливу цінність має кам’яне вугілля Донбасу, бо з нього можна виробляти кокс, необхідний для виплавки чавуну. На жаль, глибина залягання вугільних пластів сягає 1200 м при середніх глибинах залягання 500—750 м, а потужність пластів, що розроб­ляються, дуже мала — від 1,5 до 2 м. Через це собівартість видобутку вугілля в Донбасі є значно вищою, ніж у світі. У південно-східній і східній частинах Донецького басейну залягає переважно енергетичне вугілля — антрацит; на заході й північному заході — високоякісне коксівне вугілля. Найбільше шахт зосереджено в Донецькій області, де сформувалися потужні центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ.

Хижацька експлуатація вугільних ресурсів України, постійне зростання потреб у вугіллі призвели до виснаження родовищ.
Головні сучасні проблеми вугільної промисловості:
• розробка пластів на великій глибині (до 1700—1800 м) вимагає дорогого сучасного устаткування, для створення якого необхідні величезні матеріальні й наукові витрати;
• старі шахти, що експлуатуються в да­ний час, необхідно реконструювати з метою підвищення безпеки праці шахтарів;
• з метою підвищення ефективності використання вугілля необхідно будувати нові потужності зі збагачення й переробки палива, перетворення його на рідке й газоподібне, що збільшує його теплоту згоряння;
• оскільки вугілля України здебільшого високозольне та з великим вмістом сірки, його переробка вимагає комплексного використання відходів.
Розв’язання даних проблем дозволить вивести вугільну промисловість України на новий якісний рівень, а головне — знизити собівартість вугілля, яка у даний час залишається дуже високою.
Із вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем (терикони, порушення рівноваги гірських поверхневих порід, погіршення якості підземних вод тощо).
Нафтова промисловість. Основ­ні родовища нафти зосереджені в Кар­патській і Причорноморській нафтогазоносних провінціях, Дніп­ров­сько-До­нецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпаття — Бориславське (Львів­ська область), Волинське, Битківське (Івано-Франківська область).
Найбільші родовища Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області: наф­тові — Леляківське (Чернігівська область), Глинсько-Розбишівське (Полтав­ська область), нафтогазові — Гнідинцівське (Чернігівська область), Качанівське (Сум­ська область), Яблунівське (Полтавська область). Тут видобувають понад 50 % укра­їнської нафти.
У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та на шельфовій зоні моря.
Нафтопереробна промисловість. Наф­та використовується як паливо і як сировина для хімічної промисловості.
Власної нафти Україні не вистачає, тому значна її кількість завозиться з-за кордону. Нафтопереробні заводи працюють у Херсоні, Кременчуку, Лисичанську, Дрогобичі, Одесі. Працюють нафтопроводи Гнідинці — Кременчук, Кременчук — Херсон, «Дружба» (останній поєднує нафтові родовища Росії з Центральною і Західною Європою).
Газова промисловість. Великі родови­ща природного газу розташовані в Дніп­ровсько-Донецькій нафтогазоносній об­лас­ті: Шебелинське, Західнохрес­ти­щен­ське, Єфремівське (Харківська область). Близько 1/5 видобутку природ­ного газу України зосереджено в Пе­ред­карпатті: Дашавське (Львівська область), Косівське, Надвірнянське (Івано-Фран­ківська область) родовища.
Значні родовища природного газу відкриті на півдні країни, передусім у Криму. Основні родовища — Глібівське, Джанкойське. Зростає видобуток газу на шельфі Чорного моря.
Територією України проходять численні газопроводи: Шебелинка — Харків, Шебелинка — Полтава — Київ, Шебе­линка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Бєлгород — Москва, Дашава — Київ — Москва.
Україна має великі перспективні газоносні площі.
Природний газ — найефективніше паливо. Собівартість його видобутку є значно нижчою, ніж вугілля, а теплотворна здатність — високою. Вико­рис­тання газу є дуже перспективним: він майже не отруює навколишнє середовище, порівняно з іншими енергетичними джерелами (особливо вугіллям і мазутом). Його використовують як сировину для хімічної промисловості, а також для комунально-побутових потреб.
Торф’яна промисловість розвивається на півночі України, у Поліссі (Чернігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська області). Торф як паливо має другорядне значення. Використовують його як місцеве паливо в селах, на скляних, порцеляно-фаянсових, харчових підприємствах. Для поліпшення транспортування з нього виготовляють торфобрикети (Чернігівська, Жи­томирська, Львів­ська області).

Електроенергетика

Електроенергетика — основа розвитку економіки. Ця базова галузь виробляє, передає та трансформує електроенергію. Вона забезпечує науково-технічний прогрес в усіх без винятку виробництвах, поліпшує умови роботи й побуту. Розвиток електроенергетики та будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів. Окремі галузі промисловості тяжіють до джерел дешевої електроенергії (електрометалургія), інші здатні обмежуватися транспортом електроенергії. Електро­енергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні станції.

ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧІ ПОТУЖНОСТІ УКРАЇНИ

АЕС:	Запорізька,  Південноукраїнська,  Рівненська,  Хмельницька, Недіючі: Чорнобильська,  Кримська
ГАЕС:	Дністровська,  Канівська,  Київська,  Ташлицька
ГЕС:	Дніпровська,  Дніпродзержинська,  Дністровська-1,  Дністровська-2,  Канівська,  Каховська,  Київська, Кременчуцька,  Теребле-Ріцька, а також: малі гідроелелектростанції України
ТЕС:	Бурштинська,  Вуглегірська,  Добротвірська,  Запорізька,  Зміївська,  Зуївська,  Криворізька,  Курахівська,  Ладижинська,  Луганська,  Миронівська,  Придніпровська,  Слов'янська,  Старобешівська,  Трипільська, Штерівська
ТЕЦ:	Білоцерківська, Дарницька, Дніпродзержинська, Калуська, Київська-5, Київська-6, Кременчуцька, Краматорська,  Херсонська, Львівська-1, Миколаївська, Одеська, Охтирська, Олександрійська-3, Первомайська, Севастопольська, Сєвєродонецька, Сімферопольська, Сумська, Харківська-2 (Чугуївська ТЕЦ-2 «Есхар»), Харківська-3,  Харківська-4,  Харківська-5,  Черкаська,  Чернігівська
СЕС:	Митяєво, Охотникове, Перове, Родникове Недіючі: СЕС-5
ВЕС:	Ботієвська, Донузлавська, Новоазовська, Очаківська, Східницька, Тарханкутська

Найбільшу частку електроенергії вироб­ляють теплові електростанції (ТЕС), що ­працюють на вугіллі, газі та мазуті. Найпотужніші з них розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська), Придніпров’ї (Криворізька-2), у Хар­ків­ській (Зміївська), Київській (Трипільська) і Вінницькій (Ладиженська) областях. Більшість ТЕС окрім електроенергії виробляють і тепло для опалення міст. Із роботою ТЕС пов’язане значне забруднення навколишнього середовища.
Теплоелектроцентраль (ТЕЦ) — електростанція, що використовує пару, котру отримують в парогенераторі для вироблення електроенергії і теплофікації споживачів. Частина пари для споживачів відбирається після того, як частина енергії пари буде використано для приведення у рух парової турбіни і параметри її зменшаться. Інша частина пари використовується в турбіні і поступає в конденсатор. Відібрана гаряча вода та пара поступає до споживачів системою трубопроводів.

Друге місце за обсягом виробництва елект­роенергії належить атомній енергетиці. Атомні електростанції (АЕС) будують у районах із дефіцитом паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рів­нен­ська та Хмельницька АЕС. Вони виробляють 43,5 % усієї електроенергії.
На Дніпрі й Дністрі побудовані великі гідроелектростанції (ГЕС). Найбільші з них: Дніпрогес, Дніпродзержинська, Канівська, Каховська, Київська, Кремен­чуцька, Дністровська. На гідроелектро­станції припадає 7,9 % виробництва елек­тро­енергії.
ГЕС в Україні побудовані на рівнинних річках, тому перед їхніми греблями виникли штучні водоймища, що затопили сільськогосподарські угіддя. Вода у водоймищах застоюється, акумулює забруднення й різні шкідливі речовини. Греблі стають перешкодою розвитку рибного господарства, заважаючи проходу промислових риб. Водночас вода з водоймищ використовується для зрошення посушливих земель степової зони.
Електроенергія, вироблена електростанціями, передається до споживачів за допомогою ліній електропередач (ЛЕП).
Україна має можливості використання сонячної, вітрової і геотермальної енергії: побудовано одну з перших геліо­електричних станцій (біля с. Мисове у Криму) та кілька вітроелектричних станцій (АР Крим, Донецька область).