Південна Америка

Географічне положення. Рельєф

Південна Америка — четвертий за розмірами материк Землі. 

Її площа — 18,3 млн кв. км. Материк цілком лежіть у За­хідній півкулі й майже повністю — у Південній. Умовною межею материка з Північною Америкою є Панамський канал.

Крайні точки материка:

Північ: м.Гальїнас - 12°25′ пн. ш. 71°35′ зх. д.

Південь: м.Фроуерд - 53°54′ пд. ш. 71°18′ зх. д.

Захід: м.Паріньяс - 4°45′ пд. ш. 81°20′ зх. д.

Схід: м.Кабу-Бранку - 7°09′ пд. ш. 34°46′ зх. д.

Материк розташований повністю у Західній півкулі і переважно у Південній. 

Форма нагадує великий трикутник.

Екватор перетинає Південну Америку на півночі.

Найближчий материк – Північна Америка.

За площєю – ІV в світі – 18,3 млн. кв. км.

Протяжність з півночі на південь – 7000 км, із заходу на схід – 5000 км.

Берегова лінія материка порізана слабо, тут мало морів, заток, проток, островів, тільки на південному заході значна розчленованість.

Колись Південну Америку, завдяки мореплавцю Америго Віспуччі, назвали Новим Світом, у джунглях цього материка блукали герої книги Жуля Верна «Діти капітана Гранта». Сучасні уявлення про цю частину світу пов’язані з бразильськими карнавалами, аргентинським танго, майстерністю південноамериканських футболістів, бразильською кавою… Яскрава природа материка, цікава історія його народів і країн.

Південна Америка була заселена людьми приблизно 15 – 17 тисяч років тому, але європейцям її окремі території стали відомими лише п’ять століть тому.

12 жовтня 1492 року генуезець за походженням Христофор Колумб, який командував іспанською експедицією з трьох кораблів, досяг Багамських островів, що знаходяться близь Південної Америки. Це офіційна дата відкриття Америки як частини світу.

1498 р. – третя експедиція Колумба досягла берегів Південної Америки (біля гирла річки Оріноко).

1501 – 1502 рр. – італієць Америго Віспуччі обстежив схід Південної Америки від 5 до 25 південної широти (до затоки Ла-Плата) й висловив припущення, що це не Індія, а окремий материк.

1532 р. – іспанська експедиція Франсіско Піссаро → досягнення Тихого океану, знищення імперії інків, створення опорних фортець.

1541-1542 рр. – іспанська експедиція Франсіско Орельяна → на 2-х кораблях по Амазонці із заходу на схід.

1619 р. – експедиція Ф. Магеллана пройшла вперше протокою між материком і архіпелагом Вогняна Земля в Тихий океан.

1799 – 1804 рр. – перші наукові дослідження німця Олександра Гумбольдта і француза Ене Боплана.

Інші дослідники: Чарльз Дарвін (ХІХ ст.), Микола Вавилов (1933 р.).

Висновки:

- Материк названий ім’ям людини, яка його не відкрила.

-Перші європейці в Південній Америці – іспанці і португальці, які на довгий час перетворили її в свої колонії.

- Перші відкриття йшли з метою розширення колоніальних володінь, з пограбуванням і винищенням місцевого населення; тільки з 1799 року почалися справжні наукові дослідження материка окремими вченими.

-До цього часу для частини населення Америки дата її відкриття європейцями не є святом.

На формування існуючого рельєфу материка вплинула геологічна історія його території:

- 180 млн. років тому стався розкол Гондвани, відбулося відокремлення Південної Америки від Африки і почався її рух на захід (це сучасна Південно-Американська платформа). 

- 65 млн. років тому почалося зіткнення з Тихоокеанськими плитами і утворення найвищих гір материка – Анд. 

За характером геологічної будови й особливостями сучасного рельєфу Південна Америка поділена на дві частини: на сході — давня докембрійська Південно-Американська платформа; на заході — складчастий пояс Анд.
Піднятим ділянкам платформ — щитам — в рельєфі відповідають Бразильське (східна частина континенту) й Гвіанське (північно-східно частина) нагір'я. Їх підняття супроводжувалось утворенням окремих плато й гірських хребтів з крутими, майже вертикальними схилами. Найбільш припіднятою й розчленованою є східна частина Бразильського нагір'я, де виникли глибові гори — сьєри. Найвища точка Бразильського нагір'я — масив Бандейра (2890 м). Найвища точка Гвіанського нагір'я — гора Рорайма (2810 м).
Прогинам Південно-Американської платформи відповідають гігантські низинні рівнини — Амазонська, Оринокська, Ла-Платська. Амазонія займає величезну заболочену низовину від Анд до Атлантичного океану площею понад 5 млн км² і є найбільшою низовиною на Землі.
Андський Захід являє собою одну з найвищих гірських систем земної кулі. З висотою вона вступає лише Тібетсько-Гімалайській гірській країні. 20 вершин Анд піднімаються на висоту понад 6000 метрів. Найвища з них — гора Аконкаґуа (6960 м) знаходиться в Чілійсько-Аргентинських Андах. Анди (продовження Кордельєрів в Південній Америці) — найдовша гірська система планети (близько 9000 км). Формування Анд розпочалось ще в палеозої, в герцинську складчастість. Але основне горотворення в Андах пов'язано з альпійською складчастістю, відтак Гори Анди (на мові інків «мідні гори»), поділені на три частини: Північні, Центральні, Південні. Мають переважно меридіанальні хребти. Анди — переважно молоді гори, що утворилися під час зіткнення літосферних плит на заході материка. У зв'язку з цим в Андах спостерігаються сильний вулканізм (вулкани Льюльяйльяко (6723 м — найвищий на земній кулі), Чімборасо, Котопахі, Санґай, Уаскаран та інші) й землетруси (найбільшої руйнації завдали землетруси 1960 року — в Чілі, 1970 року — в Перу).
Льодовики Анд надають рельєфу гір різноманітних, часто примхливих, форм. Тут багато гребенів і піків, кріслоподібних заглиблень на схилах гір.

Гора Аконкагуа (6960 м) 

В основі Амазонської, Оринокської та Ла-Платської низовини  – морські та континентальні відклади, в центрі широкі річкові долини. 

Бразильське плоскогір’я – форми рельєфу з низкою розломів і хребтів ( максимальна височина – 2890 м), тектонічними западинами і рівнинами з висотою 250 – 900 м. 

Гвіанське плоскогір’я – хвилясті рівнини та плато, найвища точка 3014 м. 

Патагонія – плоскогірне плато, яке підвищується від Атлантичного океану на захід до Анд та досягає 2200 м. 

Є напівпустелі й степи.

Корисні копалини Південної Америки

Велику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувна промисловість. Її частка у ВВП нв кінці ХХ ст. коливається від 1% (Бразилія), 1,5% (Колумбія), 2,5% (Аргентина) до 8% (Болівія), 9-10% (Сурінам, Гайана, Чилі, Перу, Еквадор) і 16% (Венесуела). Частка гірничодобувної промисловості в загальному  виробництві дуже висока: від 4,5% для Аргентини до 25-30% для Болівії і Венесуели; в Перу і Чилі гірничодобувна промисловість — основна галузь промислового виробництва. При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають  енергетичну сировину, а Болівія, Гайана, Сурінам, Перу, Чилі, Бразилія — металічну сировину. Значна частина сировини, що добувається і паливо переробляється на місці, в той же час значна частина зал. руди і бокситів експортується в сирому вигляді. Частка внутр. споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80-90% загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90% експорту гірничо-металургійного виробництва забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець і цинк, срібло, вольфрам, молібден і стибій.

Висновки:
- Корисних копалин на материку багато і вони різні.
- Вкорінення магми з глибин Землі по лініях розломів літосфери в Андах утворили рудні родовища мідних, олов’яних, свинцевих, цинкових руд.
- Тут же є золото, платина, срібло.
-Виходи давніх кристалічних порід Південноамериканської платформи на Бразильському, Гвіанському плоскогір’ї та Патагонії утворили родовища залізної, марганцевої, нікелевої руд, бокситів.
- У западинах і прогинах Південноамериканської платформи – родовища нафти і природного газу.
- Місця діяльності вулканів – поклади сірки (Чилі), смарагди (Колумбія).

- Пташині базари (берег Тихого океану) – залишки їх життєдіяльності, послід  утворюють поклади селітри.