ДПА: Географічні дослідження на території України

Античні географи свідчать, що територія України в ІІІ—ІІ тис. до н. е. була заселена племенами, які займалися рільництвом, ремісництвом, скотарством, мисливством і мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор’ям, Кавказом. У VII—V ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста-колонії (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки про Україну. Так, давньогрецький історик Геродот (484—425 рр. до н. е.) у праці «Скіфія» згадав про такі річки України, як Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), зробив опис україн­­ської Наддніпрянщини. Давньо­грецький мандрівник, лікар і за­сновник медичної географії Гіппократ (460—377 рр. до н. е.) описав свої враження від подорожі південною частиною нинішньої території України в праці «Про повітря, воду і місцевість». У праці «Географія» дав­ньогрецький географ та історик Стра­бон (64 р. до н. е. — 23 р. н. е.) наводить цікаві історико-географічні матеріали про розселення племен Північного і Схід­ного Причорномор’я, їхній побут, господарство, культуру.

Зображення території України можна знайти на багатьох стародавніх картах.

Цінні й цікаві матеріали з історичної географії знайдено в Літопису Руському (Іпатіївському), що складається з «Повісті минулих літ», «Київського літопису» і «Галицько-Волинського літопису».
Твори арабських картографів і астрономів Ібн Якуба, Аль Масуді мають важливі дані про територію України.
Французький військовий інженер і картограф Г. Л. де Боплан (1600—1673 рр.) склав кілька оригінальних карт України й характеристику Києва, описав запорожців.
Для пізнання природних умов і ресурсів України велике значення мали відкриття Г. Капустіним родовищ кам’я­ного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 рр.) і його ж опис природних умов, населення та господарства Лівобережної України і Причорномор’я. У 1793—1794 рр. експедиції академіків П. Пал­ласа та І. Гюльден­штедта вивчали ґрунти, рослинність і тваринний світ України.
Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львів­ського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р­. у Києві був створений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із засновників і керівником якого був видатний географ і етнограф П. Чубинський (відомий як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України...»). Ре­зультати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етнографо-статистичної експедиції в Західно-Російський край» (1872—1878 рр.).
Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії (з 30-х років ХІХ ст.). Кафедру фізичної географії відкрив у Харківському університеті професор А. Краснов (1889 р.).
1918 р. у Києві була заснована Академія наук України, учені якої досліджували природні умови та ресурси, гос­подарство і населення держави. За­снов­ник й перший президент Академії наук України — академік В. І. Вернад­ський.
У 1960—1990-ті роки в Україні були виконані великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод, Чорного та Азовського морів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення «Атласу природних умов і природних ресурсів» (1978 р.), багатотомної серії «Природа України» (1984—1987 рр.), книжок серій «Геологія і корисні копалини», «Клімат», «Моря і внутрішні води», «Ґрунти», «Рослинність», «Тваринний світ», «Ландшафти і фізико-географічне районування». Найповніші географічні дані про нашу державу наводяться у тритомній «Географічній енциклопедії України» (1989—1993 рр.). Створена електронна версія Національного атласу України, електронні підручники тощо.