воскресенье, 12 мая 2013 г.

Світовий океан

Чотири океани (Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий) разом з морями утворюють єдину акваторію — Світовий океан. Однак океани дуже різняться між собою. У деяких місцях вони розділені лише вузькою смугою суходолу (Панамський перешийок між Атлантичним і Тихим) або мілководною протокою (Берингова між Північним Льодовитим і Тихим). Мілководні континентальні шельфи є підводним продовженням материків. Вони займають великі площі біля берегів Північної Америки, східної Азії і північної Австралії. Ложе океану має нерівну поверхню: підводні плато, гірські хребти, вулканічні гори. Підводні гори з плоскими вершинами називаються гайоти. У тропічних морях підводні гори завершуються кільцеподібними кораловими рифами, які утворюють атоли. По периферії Тихого океану й уздовж островних дуг Атлантичного та Індійського океанів є жолоби завглибшки до 11 км і більше.

Частини океанів. Деякі досить великі частини океанів частково відокремлені від основ­них їх просторів суходолом чи підняттями морського дна. Такі утворення називаються морями. Якщо моря майже повністю оточені суходолом, то вони вважаються внутрішніми (Чорне, Азовське, Балтійське, Середземне). А от окраїнні моря (Аравійське, Баренцове, Лаптєвих) мають широкий вихід до океанів.
Унікальним є Сарґасове море в Атлан­тичному океані: його межами є течії.
Моря й океани можуть врізатись у суходіл. Такі їх частини називаються затоками.
Моря й океани сполучаються звуженими ділянками водного простору — протоками. Найширша протока — Дрейка — сполучає Атлантичний і Тихий океани.
Суходіл в океані. Не лише вода може врізатись у суходіл, а й навпаки. Порівняно невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою, називаються островами. Найбільший у світі острів — Ґрен­ландія — має площу понад 2 млн км2. Це майже у 4 рази менше, ніж площа найменшого материка — Авст­ралії.
Острови у морях і океанах досить рідко ­зустрічаються поодинці. Частіше вони утворюють архіпелаги — групи близько розташованих островів. Най­більший на Землі архіпелаг — Малай­ський — налічує понад 10 000 островів загальною площею приблизно 2 млн км2. Розташований він між Євразією й Авст­ралією.
Окремі ділянки материків чи островів можуть глибоко врізатись у водний простір. Такі частини суходолу називаються півостровами. Найбільший з них — Аравійський.
Деякі півострови майже повністю оточені водою. З іншим суходолом вони сполучені вузькими ділянками — перешийками. Характерним прикладом такого півострова є Кримський. Його площа майже 30 тис. км2, а із суходолом його сполучає Перекопський перешийок, зав­ширшки лише 6 км.
Рух води в океані. Вода в океанах і морях безперервно рухається. Головними видами такого руху є:
• вітрові хвилі;
• цунамі;
• припливи і відпливи;
• океанічні течії.
Вітрові хвилі виникають під впливом поривів вітру. У таких хвилях вода рухається по колу. Лише біля берегів гребінь хвилі — її найвища частина — під дією власної ваги може обрушуватись, утворюючи прибій. У цьому випадку вода починає рухатись горизонтально.
Цунамі також є хвилями. Але спричинює їх не вітер, а підводні землетруси й виверження вулканів. На відміну від вітрових хвиль, у яких­ рухаються лише приповерхневі шари води, цунамі пронизують всю товщу моря, від дна до поверхні. Наближаючись до берега, де глибина моря зменшується, цунамі намагаються зберегти свою висоту і тому виростають угору. Вони мають велику силу і можуть становити значну небезпеку. Найпо­туж­ніші цунамі обрушились на північне узбережжя ­Індійського океану в грудні 2004 р. Вони знищили понад 200 000 людей і зруйнувати багато будівель.
На узбережжях океанів люди спостерігають, як двічі протягом доби рівень води поступово підвищується і знижується. Такі явища називаються припливами і відпливами. Причина їх виникнення — сили тяжіння, спричинені Сонцем і особливо Місяцем. Найвищі припливи спостерігаються у гирлах деяких річок (наприклад Сени й Амазонки) та затоках. У затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки їх висота сягає 18 м.
Океанічні течії — це великі потоки океанічної води, у яких вона переміщується в горизонтальному напрямку. Причини їх виникнення різні: постійні вітри, неоднаковий рівень води у різних частинах Світового океану, різна густина води. Тому за причиною утворення виділяють океанічні течії вітрові, стічні та градієнтні. Але частіше їх розрізняють за температурою. Якщо вода у течії має температуру вищу за ту, що мають сусідні ділянки океану, то течія вважається теплою, якщо нижчу — то холодною.
Найпотужнішими теплими течіями є Гольф­стрім в Атлантичному океані та Куросіо у Тихому. Серед холодних течій виділяється течія Західних Вітрів, яка оточує Антарктиду.
Температура і солоність вод океанів. Як і в атмосфері, температури поверхневих вод океану знижуються від екватора (тут вони становлять 25 °С і вище) в бік полюсів. У Північному Льодо­витому океані й біля берегів Антарктиди вода може мати температуру –1,8 °С.
Температура води в морях і океанах знижується також із глибиною. На дні океанічних западин вона близька до 0 °С.
Солоність води в океанах теж коливається. Вона вимірюється у промі­ле (‰) — тисячних частках одиниці. Розподіл солоності води в океа­нах підлягає трьом закономірностям:
• солоність поверхневих вод біля екватора дещо знижена (тут часто йдуть дощі). Біля тропіків вона зростає, а далі на північ і на південь знову поступово зменшується;
• при віддаленні від берегів материків солоність води в океанах зростає;
• з глибиною солоність зростає.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.