Атлантичний океан

Площа 91,7 млн км кв.
Середня глибина 3926 м
Максимальна глибина 8742 м
Об’єм води 337 млн км куб.

Існує кілька точок зору щодо походження назви океану: її могли дати стародавні греки на честь міфічного Атланта, який начебто стояв на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння; назва може походити від Атлаських гір, що на півночі Африки, або від назви міфічного континенту Атлантиди.

Від Північного полярного кола до берегів Антарктиди Атлантичний океан простягається на 16 000 км. У найвужчому місці між мисом Сан-Рокі в Південній Америці та узбережжям Сьєрра-Леоне в Африці його ширина не перевищує 2900 км, а між західним узбережжям Мексиканської затоки й східними берегами Чорного моря — сягає 13 000 км. На півдні він сполучається з Тихим та Індійським океанами, на півночі — з Пів­нічним Льодовитим.

Острови та моря

Острови Атлантичного океану розміщені, як правило, у прибережній частині. Їхня площа складає близько 1 млн км2. Шість найбільших островів — Великобританія, Ірландія, Ісландія, Куба, Гаїті, Пуерто-Рико, Ньюфаунд­ленд — займають понад 700 000 км2. Великі архіпелаги розташовані біля берегів Америки. Це насамперед Великі і Ма­лі Антильські та Бермудські острови. Багато архіпелагів на півдні океану: Південні Оркнейські, Південні Сандвічеві та Південні Шетландські острови. Крім того, в океані є кілька груп невеликих островів вулканічного походження: Ка­нарські, Азорські, Кабо-Верде, Мадей­ра, Св. Єлени, Тристан-да-Кунья. До вулканічних належать також Ісландія та деякі острови з групи Малих Антильських.

Моря Атлантики, серед яких чимало внутрішніх і шельфових, становлять близько 11 % площі океану. Їхньому розвиткові сприяє геологічна будова материків, основні тектонічні компоненти яких розташовані перпендикулярно до океанічної западини. Так, із тектонічними улоговинами пов’язані Балтійське, Пів­нічне, Середземне, Чорне, Азовське та Карибське моря, Мексиканська затока, моря Уеделла й Лазарєва.

Середземне поділяється на низку морів: Лігурійське, Тірренське, Адріа­тичне, Іонічне, Егейське. У межах Атлан­тичного басейну є карликові моря: Мар­мурове, Ірландське та інші.

Рельєф і ресурси

Характерною особливістю дна океану є те, що частка шельфу становить лише 8,5 % усієї­ площі. Найбільший він у північній частині басейну — вздовж берегів Європи й Північної Америки, де сягає завширшки сотень кілометрів. У південній частині він набагато менший, а поблизу берегів Бразилії та Африки становить лише кілька десятків кілометрів. Для рельєфу шельфу характерні жолоби та банки.

Важливим елементом дна Атлантики є великий підводний Серединно­атла­н­тичний хребет, що простягнувся посередині океану з півночі на південь майже на 17 000 км. За формою він нагадує латинську літеру S і має завширшки понад 1000 км. Це порівняно молода гірська споруда. У багатьох місцях він розчленований повздовжніми ущелинами й численними поперечними розломами. Ці розломи поділяють його на окремі блоки, що змістилися в широтному напрямі на сотні кіло­метрів. В осьовій зоні хребта виявлено вузьку (30—60 км) і глибоку (1—2 км) повздовжню рифтову долину.

На екваторі Серединноатлантичний хребет поділяється жолобом Романш (7856 м) на Південноатлантичний і Пів­ніч­но­атлантичний хребти.

Північноатлантичний хребет значно нижчий — глибини над ним складають 2000—4000 м. Південноатлантичний хребет є вищим і більш розчленованим. У багатьох місцях глибини над ним менші за 2000 м і навіть 1000 м. Подекуди хребет підноситься над водою у вигляді вулканічних островів (Вознесіння, Три­стан-да-Кунья, Гоф, Буве).

Серединноатлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини — західну і східну, а низка перпендикулярних підвищень, що відгалужуються від нього (Бермудське, Ріу-Гранді, Рокол, Канарське, Мадейра, Кабо-Верде та ін.), обмежують глибоководні улоговини. У західній частині океану середні глибини більші (5500—6000 м), ніж у східній (4000—5000 м).

Рельєф ложа досить складний. Біля материків у глибоководних улоговинах простяг­лися абісальні рівнини. Це невеликі пласкі ділянки, вкриті товстим (3—3,5 км) шаром осадових відкладів. Ближче до Серединноатлантичного хребта, на глибинах 5,5—6,0 км, розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані є тисячі поодиноких підводних вулканічних гір.

На узбережжі океану та його морів розташовані найбільші за вантажообігом порти світу. Через Атлантику проходять найважливіші трансокеанські маршрути. У надрах шельфу зосереджені запаси залізних і титанових руд, сірки. Роз­робляються родовища нафти і газу (у Пів­нічному морі та ін.). Працює декілька ПЕС. Атлантичний океан — найпродуктивніший у біологічному відношенні, але через надмірний вилов зростання обсягів промислу сповільнилося, і він поступився першістю Тихому.

Клімат

Клімат Атлантичного океану різ­номанітний — від субарктичного до антарктичного, але переважають еква­то­ріальний, тропічний і субтропічний (40° пн. ш. — 42° пд. ш.). Температура повітря  в  лютому   змінюється    від +25 °С   на екваторі   до 0°С    на    60° пн. ш.

У серпні температура води становить +26°С...+27°С на екваторі, +10°С на 60° пн. ш. і 0°С на 60° пд. ш.

Значний вплив на температурний режим мають морські течії, зокрема Ґольфстрім, Антильська, Ґвіанська, Лабрадорська.

Органічний світ

Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів поступається Тихому та Індійському. Це пов’язано з його молодістю, тривалою ізоляцією від Індійського і Тихого океанів, сильним впливом холодного клімату в четвертинний період.

Фітобентос північної частини океану представлений бурими водоростями (переважно мукоїди, ламінарії, алярії), у тропічній зоні поширені зелені, червоні та бурі (сарґасові) водорості, у південній частині океану найбільше ламінарій. Зообентос: восьминоги, коралові поліпи, ракоподібні, голкошкірі, губки, специфічні види риб.