Географічні карти, їх типи

Географічна карта — зменшене зображення всієї земної поверхні або окремих її частин на площині, побудоване за певними математичними правилами з урахування кулястості Землі. Гео­гра­фічні карти поділяють за змістом, призначенням, масштабом, охопленням території.
За змістом карти бувають двох типів:
• загальногеографічні; на них показують рельєф, водні об’єкти, населені пункти, шляхи сполучення, державні кордони тощо.
• тематичні карти детально передають певну частину змісту загальногеографічних карт (рельєф, рослинний покрив) або показують те, чого немає на загальногеографічних картах (ґрунтовий покрив, клімат). Серед тематичних карт є карти природних (фізико-географічні) та суспільних (суспільно-географічні) явищ.

За призначенням виділяють карти:
• спеціальні;
• навчальні;
• туристичні;
• навігаційні;
• довідкові.

Залежно від масштабу виділяють карти:
• топографічні (масштаб від 1 : 1000 до 1 : 100 000);
• оглядово-топографічні (масштаб від 1 : 100 000 до 1 : 1 000 000);
• оглядові (масштаб від 1 : 1 000 000);
або:
• великомасштабні (масштаб, більший за 1 : 200 000);
• середньомасштабні (від 1 : 200 000 до ­ 1 : 1 000 000);
• дрібномасштабні (масштаб, менший за 1 : 1 000 000).

За охопленням території карти поділяють на карти півкуль, материків, океанів, морів, заток, проток тощо.
Для зображення на картах географічних об’єктів застосовують певні умовні знаки, пояснення до яких наводяться у легендах карт. Легенда розміщується на полях карти або на вільному місці всередині її рамок.

 

Умовні знаки бувають:

• позамасштабні — використовуються для позначення об’єктів, що не виражаються у масштабі карти. Такі знаки мають вигляд геометричних фігур, символів, малюнків;
• лінійні — застосовують для позначення об’єктів лінійного характеру (кордони, шляхи, річки). Вони передають довжину і форму об’єктів. Ширина їх дещо збільшена, і тому на карті її не вимірюють. Один із лінійних знаків — ізолінії — це лінії на географічних картах, які з’єднують точки з однаковим значенням певної величини, наприклад тиску (ізобари), глибини моря (ізобати), рівних температур (ізотерми);
• площадні (контурні) — показують географічні об’єкти, що мають певну площу (ліс, озеро тощо). Вони передають дійсні розміри об’єкта, складаються з контуру та його заповнення кольором або штриховкою;
• пояснювальні — це словесні підписи, які доповнюють інші умовні знаки.

Основні відмінності плану та карти

На плані зображають невеликі території майже при цілковитому додержанні подібності місцевості. На картах не всі елементи поверхні зображуються детально. Під час складання планів не береться до уваги опуклість земної поверхні, а на картах вона враховується завжди. На картах зажди зображується градусна сітка, а на планах зазвичай креслять тільки стрілку, що вказує напрям на північ. Карту роблять у дрібнішому масштабі, ніж план, тому на ній вміщається значно більша територія.

Зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті

Усі нерівності земної поверхні називають рельєфом. Щоб зобразити його на плані чи карті, необхідно виміряти висоту окремих ділянок земної поверхні. Для цього використовують нівелір. За його допомогою визначають, на скільки метрів вершина горба вища за його підошву. Цей процес називають нівелюванням.
Відстань по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до середнього рівня поверхні океану називають абсолютною висотою. Абсолютна висота точки, яка лежить вище рівня океану, вважається додатною, а точка, яка лежить нижче,— від’ємною.
Відносна висота — відстань по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до певного довільного рівня, що приймається за нуль. Відносну висоту можна також визначати як перевищення однієї точки над іншою.
На плані та карті позначають абсолютну висоту.

Зображення нерівностей земної поверхні

Нерівності земної поверхні (рельєф) зображуються на плані або карті горизонталями.
Горизонталі — це лінії на земній поверхні, усі точки яких лежать на однаковій висоті над рівнем океану. Горизонталі проводяться через рівне число метрів по вертикалі. У поясненні до плану завжди показують відстань між горизонталями по прямовисній лінії, обра­ну для даного плану. Зображення рельєфу горизонталями дає змогу розв’язувати за допомогою карти багато різних завдань, які виникають під час вивчення країни або проектування різних інженерних споруд. Щоб розрізнити схил чи западину на плані місцевості, на горизонталях проводять бергштрихи — короткі лінії, що вказують вільним кінцем напрям схилу.

Шкала висот і глибин

На дрібномасштабних картах для позначення висоти місцевості та глибин водойм використовується спеціальна кольорова шкала: ділянки місцевості з певними висотами зафарбовують різними кольорами. Наприклад, якщо місцевість має абсолютну висоту від 0 до 200 м, її зафарбовують зеленим кольором, якщо від 200 до 500 м — жовтим. Чим більшою є висота місцевості, тим густішим є корич­неве забарвлення на карті. Глибші частини водойм позначають більш інтенсивним синім кольором.

Картографічні проекції