воскресенье, 19 мая 2013 г.

Індійський океан

Площа 76,17 млн км кв.
Середня глибина 3711 м
Максимальна глибина 7209 м
Об’єм води 282,7 млн км куб.

 

Це третій за розмірами океан планети. Назву океанові дав португальський учений    С. Мюнстер («Кос­мо­графія», 1555 р.).
Індійський океан розташований переважно в Південній півкулі між берегами Африки, Азії, Австралії та Антарктиди. На південному заході та південному сході, де Індійський океан широкими проходами сполучений з Ат­лантичним і Тихим океанами, межі умовно проводять від крайньої точки Африки — мису Голкового та мису Південного на острові Тасманія і далі до берегів Антарктиди, тобто за 20° сх. д. і 147° сх. д. відповідно.
На північному сході Індійський океан через Малаккську, Зондську і Тор­ресову протоки сполучений з австрало-азійськими морями. Тут ­його межа проходить від крайньої північної точки Австралії — мису Йорк до гирла річки Бенебек на острові Нова Ґвінея. Далі вона повертає на захід та північний захід уздовж Малих Зондських островів, островів Ява та Суматра і півострова Малакка.

Острови та моря

Островів в Індійському океані мало. Зосереджені вони переважно в західній частині та поділяються на три генетичні типи: материкові, вулканічні та коралові. До материкових належать найбільші — Мадаґаскар, Шрі-Ланка, Великі Зондські, а також Сокотра, Куріа-Муріа, Масіра та ланцюг дрібних островів уздовж берегів Аравії, Індокитаю та Західної Австралії. Більша частина материкових островів — це вапнякові плато на давніх докембрійських гранітах, але є гористі, складені докембрійськими породами. Особливу будову мають Сейшельські острови — це єдині споруди в межах ложа океану, складені гранітами.
Через слабке розчленування узбережжя в Індійському океані мало морів і заток. На півночі розташовані лише два моря — Червоне та Аравійське, а також чотири великі затоки — Аденська, Оманська, Перська та Бенґальська. На сході розмістилися крайові моря — Ан­даманське, Тиморське, Арафурське, а також затока Карпентарія.
Уздовж берегів Антарктиди умовно виділяють моря: Рісер-Ларсена, Космо­навтів, Співдружності, Дейвіса, Моусона, Д’Юрвіля.

Рельєф і ресурси

Материкові окраїни майже скрізь виражені досить чітко. Береги материків облямовує вузька смуга шельфу. Лише в Перській затоці, поблизу берегів Пакистану та Західної Індії, а також у Бенґальській затоці, в Андаманському, Тиморському та Арафурському морях шельф має завширшки до 300—350 км, а в затоці Карпентарія — до 700 км. Монотонність рельєфу цих ділянок порушується кораловими спорудами та затопленими річковими долинами. 
На глибині 100—200 м розташований крутий материковий схил, розчленований вузькими глибокими каньйонами, що починаються здебільшого в гирлах річок. Особливо багато їх на африканському схилі вздовж Кенії та Сомалі. Нерідко каньйони розгалужуються на кілька рукавів, якими виноситься річковий намул. Осідаючи біля підніжжя схилу, намул утворює величезні підводні дельти, що зливаються в нахилену рівнину. Особливо великі конуси сформувалися в пригирлових частинах Ґанґу та Інду.
Австралійський схил, на відміну від африканського, є значно більшим і ускладнений кількома плато — Ексмут, Натураліста, Кюв’є та ін.
Перехідна зона виражена лише на північному сході. Тут розташовані улоговина Андаманського моря, внутрішня острівна дуга Зондського архіпелагу, паралельний до дуги крутий підводний хребет, що включає Андаманські й Ні­кобарські острови, та глибоководний Зондський жолоб, що простягається на 4000 км уздовж островів Ява і Суматра від малих Зондських островів до узбереж­жя М’янми (Бірми). Для перехідної зони характерні виверження і вулканізм. У Зондській затоці розташовані всесвітньо відомі острів і вулкан Кракатау.
Серединний хребет — одна з визначних форм рельєфу дна. Загальна довжина сере­динно-океанічних хребтів близько 20 000 км, ширина — від 150 до 1000 км, висота — від 2,5 до 4,0 км.
Важлива особливість рифтових зон Сере­динноіндійського хребта — їхні продовження на материках. У західній частині Аденської затоки зона розломів розгалужується на дві частини. Одне відгалуження прямує на північ у вигляді Червономорського рифту, друге — повертає на захід, утворюючи систему східноафриканських розломів.
Серединний хребет поділяє ложе Індійського океану на три сегменти: Африканський, Азійсько-Австралійський та Антарктичний. У кожному із цих сегментів виявлено інші хребти. Так, посередині Азійсько-Австралійського сегмента над ложем океану здіймається високий Східноіндійський хребет, що прямолінійно простягнувся в меридіональному напрямі більш як на 5000 км. До нього на півдні прилягає широтний Західноавст­ралійський хребет. У північній частині сегмента розташований Мальдівський хребет, що складається із серії платоподібних неглибоких банок із кораловими рифами.
В Антарктичному сегменті вирізняється хребет Кергелен з підводними вулканами. В Африканському сегменті найвищими є Мадаґаскарський і Мас­каренський хребти.
Ложе океану поділене системою підводних хребтів на великі улоговини. Найважливіші з них — Центральна, Західноавстралійська, Південно­австра­лій­ська, Австрало-Антарктична, Мадаґас­карська, Маскарен­ська, Мозамбіцька, Сомалій­ська, Аравійська. Усього в океані 24 улоговини.
Природні ресурси використовуються мало. Промисли риби й морепродуктів мають місцеве значення. За видобутком нафти й газу (Перська протока та ін.) океан посідає перше місце. Індій­ський океан поступається Атлан­тичному і Тихому щодо розвитку судно­плавства, але перевершує їх за обсягом перевезення нафти. У шельфовій зоні розроб­ляються розсипні родовища ме­та­лів­ (Австралія), нафта, фосфорити тощо.

Клімат

Клімат Індійського океану переважно теп­лий. Температури води біля екватора становлять +25 ...+27 °С. На 30° пд. ш. температура знижується до +15 ...+20 °С, на 50° пд. ш. — до 0...+5 °С, далі на південь — до 0 °С і нижче. Улітку в північній частині океану температура подіб­на до тієї, що біля екватора,— +25 °С...+27 °С, а у Червоному морі сягає +35 °С.
Опадів випадає від 500 мм на сході до 1000 мм на заході й 250 мм на півдні. В океані впродовж року панують пасати — сильні південно-західні вітри. Вони спостерігаються у тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі. На узбережжі Індійського океану завдяки мусонам (сезонним вітрам, що утворюються на межі великих масивів суходолу і океанів) формується особливий океанічний клімат. У помірних широтах дмуть стійкі західні вітри великої сили. У тропічних широтах навесні й восені часто бувають урагани (тайфуни).

Органічний світ

Органічний світ Індійського океану досить багатий. На дні зростають бурі, червоні та зелені водорості, на глибині 5—25 м — морська трава посіданія. Тваринний світ представлений літаю­чими рибами, тунцями, акулами, морськими черепахами, морськими зміями, крабами, численними молюсками, гол­ко­шкі­рими. Трапляються кашалоти, корали, морські слони, морські леопарди, південні кити тощо. Біля берегів Південної Африки багато морських зірок, в антарктичних районах живуть тюлені, альбатроси, пінгвіни.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.