понедельник, 9 декабря 2013 г.

Світове сільське господарство



Сільське господарство — сукупність галузей, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням сільськогосподарських тварин.

Сільське господарство є частиною агропромислового комплексу (АПК). До нього відносять три сфери

промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства; власне сільське господарство; 
галузі, зайняті транспортуванням, переробкою і збутом сільськогосподарської сировини і продукції. 
Основою сільськогосподарського виробництва є земельні ресурси.
Основними чинниками, що визначають асортимент та обсяги сільськогосподарської продукції є: 
природні умови території (рельєф, кількість світла, тепла, вологи, ґрунти); 
забезпеченість трудовими ресурсами
транспортабельність сільськогосподарської продукції та умови її зберігання; 
рівень індустріалізації країни (наявність підприємств для переробки сільськогосподарської продукції), етнічні та релігійні особливості країни (наприклад, у країнах східної Азії провідною зерновою культурою є рис; мусульмани не вживають у їжу свинину).
Існує два типи ведення сільського господарстватоварне (інтенсивнета споживче (екстенсивне). Для товарного типу характерно інтенсивне землеробство з плодозмінною сівозміною та інтенсивне тваринництво із заготівлею кормів, садівництво, городництво. Для другого типу властиве плужне та мотичне землеробство, пасовищне тваринництво, напівкочове та кочове скотарство, примітивне збирання, полювання, рибальство. У розвинених країнах переважає товарне сільське господарство, у країнах, що розвиваються, — товарне та споживче.

Сільське господарство складається з двох основних галузей: рослинництва та тваринництва. Співвідношення рослинництва і тваринництва у країнах різних регіонів світу неоднакове. У розвинених країнах Європи та Америки домінує високопродуктивне тваринництво, а в країнах, що розвиваються, — рослинництво. 
Рослинництво. Виділяють два основних типи рослинництва – неполивне і зрошуване. Останнє найбільш поширене в тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах; найбільші площі зрошуваних земель – в Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані.
Основа рослинництва – зернове господарство. Зернові культури займають майже ½ оброблюваної території, вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні. Щорічно збирається близько 2 млрд т в рік зернових. Майже 4/5 світового виробництва припадає на три основних «хліба людства» - пшеницю, рис і кукурудзу.

Основними районами посівів пшениці є помірні і субтропічні широти Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії. Основні виробники пшениці в світі - Китай, Індія, США, Франція, Росія, Канада, Австралія.

Основні райони вирощування кукурудзи - Північна і Південна Америка. Найбільші виробники – США, Аргентина, Китай, Бразилія, Франція, Мексика.
Головною культурою екваторіальних, тропічних і субтропічних поясів є рис.
Технічні (цукровий очерет, бавовник, каучуконоси), а також виноград, чай, кава, какао вирощують в екваторіальному, тропічному і субтропічному поясах.
У помірному поясі – льон- довгунець, соняшник, сою, цукровий буряк.
Найважливішу технічну культуру – бавовник – вирощують переважно в країнах, що розвиваються. Найбільші виробники – Китай, США, Індія, Пакистан, Єгипет, Узбекистан, Таїланд та ін. Більше половини цукру отримують із цукрової тростини (Куба, Бразилія, Мексика, Ямайка та ін), решта - з цукрових буряків (Україна, Франція, Німеччина, Росія та ін.)
З олійних культур найбільше культивують соняшник (Україна, Росія, країни Південної Європи, США, Аргентина, Китай) і сою (США, Китай, Корея).
Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай; кави - Бразилія, Колумбія, Мексика, Індія і країни Східної Африки.
 
 
 
 
Тваринництво розвинуте в усіх регіонах земної кулі. Воно досить різноманітно за складом, напрямками, рівню інтенсивності і продуктивності. У тваринництві виділяють скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, конярство, бджільництво та ін. Провідною галуззю тваринництва є скотарство. Серед галузей тваринництва найбільш поширене зокрема скотарство, яке займається розведенням великої рогатої худоби. Більша половина худоби припадає на країни, що розвиваються. Найбільше поголів'я худоби в Індії, Бразилії, Китаї, США, Аргентині. В економічно розвинених країнах Європи, Північної Америки, в лісовій та лісостеповій зонах розводять велику рогату худобу молочно-м'ясного та молочного напрямів. Найбільші виробники молока - країни Європи. У країнах з посушливим і сухим кліматом, таких як: Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія - розвинене екстенсивне тваринництво м'ясного напрямку. У напівпустелях і пустелях, саванах, а також у густозаселених сільських районах країн, що розвиваються, переважає тваринництво м'ясного і м'ясо-кошару напрямку.
Свинарство поширене всюди, крім мусульманських країн. Значне поголів'я свиней в Китаї (майже 50 %), країнах Європи (Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, Росії, Україні, Польщі), до 10 % - у США.
Вівчарство поширене майже повсюдно. Але більша частина овець випасається в напівпустельних і пустельних районах світу. Найбільші виробники вовни та баранини - Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Аргентина, Індія. Вівчарство розвинене також у Великобританії, Іспанії, Туреччині, Китаї, США та ін. В останні десятиліття перспективної галуззю тваринництва стало спеціалізоване інтенсивне птахівництво м'ясного і яєчного напрямів. Воно зосереджено в країнах з певним традиціями споживання цієї продукції і в районах з потужною кормовою базою.
Як і всі галузі світового господарства, сільське господарство зазнало докорінних змін в епоху НТР. У ХХ ст. почалося технічне переоснащення сільськогосподарського виробництва. В 70-х — 80-х роках ХХ ст. відбувалося впровадження більш досконалих двигунів, принципово нового обладнання, нових ґрунтозахисних технологій, хімізації, селекційної і племінної роботи, гідромеліоративного будівництва тощо, причому такі перетворення охопили не тільки розвинені країни, а й деякі країни, що розвиваються (Індія, Мексика, Аргентина та ін.). Така форма прояву НТР у сільському господарстві отримала назву «Зеленої революції». В розвинених країнах пріоритетними напрямами сучасної НТР у сільському господарстві стала генна і клітинна інженерія, яка дала змогу розвивати прибуткове виробництво навіть там, де раніше займатися сільським господарством було неможливо або невигідно.

Сільське господарство є частиною агропромислового комплексу. 
У світовому господарстві таку агропромислову інтеграцію називають агробізнесом або агровиробничої сферою. На розвиток агробізнесу активно впливають соціально-економічні фактори - аграрні відносини на селі, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури, досягнення НТР, зокрема розвиток генної та клітинної інженерії. Завдяки їм прибуткове виробництво може розвиватися навіть там, де раніше займатися сільським господарством було неможливо або невигідно. Для агробізнесу економічно розвинених країн характерні ринкові виробничі відносини. Основною виробничою одиницею там є сімейна ферма. Середній розмір її залежить від місцевих історичних, соціальних, природних умов і спеціалізації. Так, наприклад, в Австралії він досягає 1,8 тис. га, в США і Канаді - близько 200 га, тоді як у Західній Європі становить лише 17, а в Японії - 2 га. Частина землі належить державі (1/4 - 1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкви. В останні десятиліття в країнах Заходу виник міжнародний агробізнес, ядро якого утворюють великі ТНК, контролюючих виробництво і збут продуктів харчування. Серед 100 найбільших - понад 40 американських і більше 30 західноєвропейських (швейцарська «Нестле», Нідерландська «Юнілівер» тощо). Сільське господарство країн, що розвиваються, включає два абсолютно різних сектора - традиційний і сучасний. Традиційне ведення сільського господарства спирається на дрібні господарства і охоплює переважна більшість сільського населення країни. У таких господарствах немає спеціалізації, вони майже не використовують мінеральних добрив. Селяни вирощують продовольчі культури, які є основою їх харчування. Сучасний сектор сільського господарства країн, що розвиваються, представлений великими, добре організованими плантаціями, які займають кращі землі. Тут широко використовують найману робочу силу, машини, добрива і штучне зрошення. Такі плантації зазвичай орієнтовані на зовнішні ринки. У сільському господарстві постсоціалістичних і соціалістичних країн сформувалися аграрно-промислові комплекси. Однак якщо в Китаї, наприклад, були проведені реформи, які спричинили швидке зростання аграрної економіки, то в деяких країнах СНД цього не сталося.

"Зелена революція" і "біотехнологічна революція"

  Аналізуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Зелена, тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Революція, тому що у сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі агротехніки.
  У США, Канаді, Великобританії та інших економічно розвинених країнах "зелена революція" відбулася ще перед Другою світовою війною та протягом перших післявоєнних десятиліть. Механізація сільськогосподарського виробництва, запровадження передової агротехніки, укрупнення фермерських господарств викликали небачений до того рівень продуктивності сільськогосподарської праці. "Зелена революція" згодом почала розгортатися і в країнах, що розвиваються. їхнє примітивне сільське господарство рухалося шляхом, який уже пройшли країни Заходу. А в розвинених країнах у цей час почався наступний етап "зеленої революції", під назвою "біотехнологічна революція", що передбачає широке застосування біотехнології, комп'ютерів, нових засобів захисту рослин, способів обробітку ґрунтів тощо. Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, механізують сільське господарство, розвинені країни світу здійснюють його біотехнологізацію. 
До "зеленої революції" від голоду періодично страждали жителі тієї або іншої країни, що розвивається, або навіть груп цих країн. Не все населення цих країн і далеко не завжди було ситим. У результаті "зеленої революції" багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби у продуктах харчування, розвиваючи власне виробництво сільськогосподарської продукції. До речі, вважають, що "демографічний вибух" у групі країн, що розвиваються, не в останню чергу викликаний "зеленою революцією". Населення вже не помирає від голоду (бо його немає), а відсутність страху перед майбутнім з огляду на малоймовірність голоду стимулює дітородіння.
Спираючись на досягнення "зеленої революції", деякі з країн цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.
Упродовж останніх десятиліть темпи зростання виробництва продовольства перевищували темпи збільшення кількості населення нашої планети, що допомогло уникнути голоду і смерті від нього. На думку фахівців, протягом найближчих десятиліть такі тенденції збережуться, але пропозиція продовольства і попит на нього катастрофічно зближуватимуться до тієї межі, після якої можуть починатися голодомори планетарного масштабу. Нині щоденне споживання калорій у розрахунку на душу населення становить 3300 у розвинених країнах і 2100 — у країнах, що розвиваються. Наприклад, у Гані та Чаді на душу населення щоденно припадає 68 % необхідних організму калорій. Отже, вже нині "третій світ" не дуже ситий. Причинами цього вважають згаданий "демографічний вибух", збезлісіння, ґрунтову ерозію, посухи, циклони тощо. Проблема голоду найгостріша в країнах Африки. 


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.