Готуємося до ТО: 

Світове господарство. Структура світового господарства

Світове господарство — система національних господарств усіх країн світу, що пов’язані та взаємодіють відповідно до законів міжнародного поділу праці.

Світове господарство — складна система, яка має численні структури, найголовніші з яких — соціально-економічна, функціонально-галузева й територіальна. Від особливостей соціально-економічної структури залежить напрям суспільно-політичного та економічного розвитку дер­жав, а від стану функціонально-господарської — розвиток суспільного та міжнародного поділу праці. Терито­рі­альна структура визначає просторові риси і пропорції географії світового господарства.

Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних і економічних сил у держав та світі в цілому. Перше визначає, у чиїх руках перебуває багатство і реальна влада: є феодальні уклади, де влада належить племінним вождям (Африки, Океанія); феодальні системи власності характерні (країни мусульманського світу); поміщицьке господарство (Південно-Східна Азія, Південна Америка); поєднання державної і кооперативної форм власності (країни централізовано керованої постсоціалістичної перехідної економіки).

Більша частина економічного потенціалу світу зосереджена в країнах, де влас­ність і влада перебувають у руках дер­жавно-корпоративних комплексів (США, Японія, Німеччина, Велика Бри­танія, Франція та ін.). Багатство концентрується у великих фірмах, а держава забезпечує тільки правову та організаційно-управлінську базу. Комплекси керують виробництвом, контролюють політику, впливають на сферу культури, освіти та науки. Розвиток господарства виходить за межі національних ринків, утворюються транснаціональні корпорації («Форд», «Дженерал моторс», «Соні» та ін.).

Функціонально-господарська струк­тура залежить від сучасного розвитку поділу праці. На сьогодні вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей, бо відбувається процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн — і міжгалузевих комплексів, що зумовлено розвитком технологічних зв’язків, інвестиційною діяльністю тощо.

Практично скрізь сформувалися світові міжгалузеві системи: енергетики, виробництва матеріалів, машинобудування, агробізнесу, транспорту. В економічно розвинутих країнах — це воєнно-промислові (США, Німеччина, Франція, Росія), науково-виробничі (США, Японія, Німеччина, Велика Британія та ін.); атомно-енергетичні (в більшості країн); аерокосмічні (США, Росія, Японія, Франція, Китай) комплекси. Формуються інші міжгалузеві утворення: міжнародної індустрії туризму, інформації.  

Територіальна структура — це географія соціально-економічної та функціонально-галузевої структур. Останніми роками відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галу­зей промисловос­ті — з баз сировини на ринки збуту кінцевого продукту; основними центрами виробництва стали осередки передової науки та освіти; посилилася територіальна концентрація виробничої діяльності й населення.

Від середини ХХ ст. сучасне світове господарство перебуває в процесі науково-технічної революції (НТР), яка являє собою якісний стрибок у розвитку науки, техніки та продуктивних сил суспільства й зумовлює сучасний стан, структурну модернізацію господарства (збільшення частки високотехнологічних і наукоємних виробництв, виникнення міжгалузевих і міжнаціональних систем), якісні та територіальні зрушення в географії світового господарства.

Міжнародний географічний поділ праці. 

НТР і сучасне світове господарство

Міжнародний географічний поділ праці виражається у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Наприклад, Японія — найбільший у сві­ті експортер автомобілів, продукції радіо­елект­роніки й роботобудування; країни Ближнього Сходу — нафти.

Зараз сучасне світове господарство перебуває в процесі глибоких якісних перетворень унаслідок НТР. Цей період розвитку світового господарства іноді називають постіндустріальним. НТР має глобальний характер, тому що охоплює не лише всі природні компоненти географічної оболонки, космос і виробництво, але й побут, культуру, сферу послуг.

Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу.

Наука стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Це стало можливим завдяки сучасним системам освіти та великим витратам на наукові дослідження.

Іншою важливою особливістю сучасного господарства є докорінна зміна в технічній базі виробництва: широке використання ЕОМ, поява нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термоядерної). Змінюється технологія виробництва: широко використовуються речовини із заздалегідь заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка тощо. Змінюється структура виробництва, що проявляється збільшенням частки високотехнологічних і наукоємних галузей у загальній структурі виробництва. НТР впливає на розташування світового госпо­дарства.

Географічна модель світового господарства стає все більш складною. 

До кінця ХІХ ст. домінував один центр світового господарства — ­Європа. Потім утворився другий центр — США. У період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після Другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Індія, Китай, група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії, Канада, Австралія, Бразилія. Наприкінці ХХ ст. на світову арену вийшли нові індустріальні країни «першої хвилі» (Республіка Корея, Сінґапур, Гонконґ, Тайвань) і «другої хвилі» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На розвинені країни припадає 51,9 % світового ВВП (1998 р.), у тому числі на США — 20,7 %, Європейський союз — 20,0 %, Японію — 7,3 %; на нові індустріальні країни Азії — 3,2 %; на країни, що розвиваються,— 40,2 %; на країни з перехідною економікою — 4,7 %. Отже, наприкінці ХХ ст. географічна модель світового господарства набула поліцент­ричного (багатоцентрового) характеру.