ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

Політична карта світу — це модель, що відображає просторову політичну організацію суспільства. Політична карта відображає поділ світу на держави, володіння і території. Політична карта є предметом вивчення політичної географії.

Основними одиницями політичної карти світу є держава, країна, територія.

Держава — це суверенне політичне утворення, яке здійснює свої владні повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій — державного механізму.

Країна — територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною.

Територія — це частина земної поверхні, що має певні просторові межі та географічне положення.

Держави за формою правління (організації державної влади) поділяють на республіки й монархії. Республіка — це форма правління, за якої глава держави (наприклад, президент) обирається населенням або спеціальною виборчою колегією. Законодавча влада в республіці належить виборному представницькому органу (парламенту).  Більшість сучасних держав є республіками.

Монархія — це форма правління, за якої верховна державна влада належить монарху (королю, князю, шаху, еміру) та передається спадково. Якщо влада монарха не обмежена, монархія називається абсолютною (Оман, Бутан, Свазіленд), якщо обмежена — конституційною (більшість сучасних монархій: Велика Британія, Японія, Швеція та ін.). У конституційних монархіях законодавча влада належить парламенту, виконавча — уряду, тобто здійснюється принцип «монарх царює, але не править».   Якщо монарх одночасно є главою церкви, то форма правління в державі називається теократичною монархію (Ватикан, Бруней).

За формою територіального устрою країни поділяють на унітарні та федеративні.

Унітарним називається суцільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підпорядковуються центральним органам влади і не мають ознак суверенітету. Законодавча і виконавча влада в унітарних державах єдина (Франція, Україна, Ізраїль).

Федеративною називається держава, що складається з федеральних одиниць — штатів, земель тощо. У федерації діють єдина конституція, єдині федеральні органи державної влади, установлюються єдине громадянство, єдина валюта тощо. При цьому федеральні одиниці, як правило, мають власну конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи (Німеччина, США, Індія). Федерація може мати тимчасовий характер, якщо вона створюється з метою досягнення спільних інтересів федеральних одиниць. Це об'єднання називається конфедерацією (наприклад, Швейцарія з 1291 р. до 1818 р.).

Отже, на сучасній політичній карті світу нараховується 260 країн і залежних територій, 198 з яких є державами.

Політична карта перебуває у стані безперервного руху і розвитку. У розвитку політичної карти виділяють певні періоди та етапи.

Давній період: від виникнення перших форм державності до падіння Римської імперії в V ст. н.е. Давній період характеризується виникненням, розквітом і згасанням рабовласницької суспільно-економічної формації, яка була основою таких великих держав давнини, як Єгипет, Вавилон, Карфаген, Кріт, Греція та Рим.

Середньовічний період: V-XV ст., епоха феодалізму. Політичні функції держави ускладнюються і стають більш різноманітними, формується внутрішній ринок, який сприяє подоланню відособлення окремих регіонів. Постає потреба у відкритті й освоєнні нових земель, оскільки територія Європи вже досить чітко поділена і з політичної, і з торгової точок зору. Головну роль протягом цього періоду відігравали Візантійська імперія, Арабський халіфат, Монгольська та Германська імперії.

Новий період: кінець XV ст. — Перша світова війна (1914-1918). Епоха Великих географічних відкриттів і розвиток капіталістичних відносин поклали початок колоніальному поділу світу. Першими метрополіями стали Іспанія і Португалія, потім — Англія, Франція, Нідерланди, Німеччина, в XIX ст. — США. Колоніальний поділ світу на межі ХІХ-ХХ ст. йшов надшвидкими темпами: менш ніж за чверть століття — з 1876 р. до 1900 р.— європейські країни збільшили свої колонії в Африці з 10 до 90% території материка. На початку минулого століття на планеті практично не залишилося «нічиїх» територій.

Новітній період: із закінчення Першої світової війни до теперішнього часу. Різноманіття і гігантський масштаб подій, що відбувалися у світі, зумовили виділення всередині цього періоду кількох етапів:

  1-й: 1917 р. (Жовтнева революція) — 1939 р. (початок Другої світової війни). Розпад Османської, Російської і Австро-Угорської імперій, унаслідок чого на політичній карті світу з'явилися нові суверенні держави — Австрія, Чехословаччина, Угорщина, Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів, словенців і перші у світі соціалістичні держави — СРСР, потім Монголія. За результатами Першої світової війни змінилися кордони держав, що існували, і колоніальних володінь: німецькі колонії були перерозподілені між Великою Британією, Францією, Бельгією і Японією. Почалися визвольні рухи в колоніальних країнах і формування соціалістичного табору.

  2-й: 1945 р. (закінчення Другої світової війни) — кінець 1980-х рр. До 1959 р. поповнився світовий соціалістичний табір: НДР, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія, Югославія, Албанія, Китай, Північна Корея. У 60-70-ті рр. політичну незалежність отримали близько 100 колишніх колоній в Азії, Африці і Латинській Америці.

  3-й: з кінця 1980-х рр. до нашого часу. Крах світової соціалістичної системи (соціалістичний устрій досі певною мірою зберігають Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба, Лаос). Возз'єднання НДР і ФРН, об'єднання ЄАР і НДРЄ. Розпад СРСР, поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину, Ефіопії — на Ефіопію і Еритрею, Югославії — на шість держав (Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Словенія, Сербія, Чорногорія). На цьому етапі на політичній карті світу з'явилися нові незалежні держави, у тому числі й Україна.

Політична карта світу 30-х років ХХ ст.

Типологія країн світу

Різноманіття країн сучасного світу вимагає їх типології — виділення окремих типів країн шляхом виявлення їх подібностей та відмінностей.

Типологія країн може бути різною, залежно від того, які ознаки взяти за основу. Існує типологія за ступенем розвитку суспільства, коли виділяються доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні країни. Країни світу також розрізняють за способом ведення економіки: країни з ринковою економікою, з перехідною економікою та плановою централізованою економікою.

Згідно з класифікацією ООН країни світу об'єднуються у такі типи: розвинені країни; країни, що розвиваються; залежні території. В українській соціально-економічній географії типології різних авторів дещо відрізняються одна від одної. Але всі вони побудовані на основі аналізу низки показників, серед яких обсяг і структура ВВП, структура зайнятості населення, рівень урбанізації та освіти тощо.

  За узагальненою типологією виділяють такі типи:

•   економічно розвинені країни з багатогалузевою структурою економіки, високим рівнем розвитку промисловості, сільського господарства, величезними фінансовими ресурсами (США, Канада, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Японія та ін.);

•   середньо-розвинені країни зі сформованими ринковими відносинами, які фінансово та технологічно залежні від економічно розвинених країн (Іспанія, Португалія та ін.);

•   постсоціалістичні країни перехідної економіки — колишні республіки СРСР та постсоціалістичні країни Європи, які в спадок від радянських часів отримали індустріальний тип господарства. Економічна політика в цих країнах спрямована на реформування економіки. Окремі країни (Польща, Словаччина, Чехія, країни Балтії тощо) досягли значних успіхів на шляху ринкових перетворень;

•   країни планової економіки (соціалістичні). До цієї групи належать КНР, КНДР, В'єтнам, Куба. Високими темпами розвивається Китай, де будують ринкову економіку, одночасно зберігаючи соціалістичний устрій. Інші країни мають невисокий рівень соціально-економічного розвитку;

•   країни, що розвиваються, характеризуються багатоукладною структурою економіки, її аграрно-сировинною спрямованістю (країни Африки, Латинської Америки, Азії). У більшості країн є великі природні та людські ресурси, однак колоніальне минуле позначилося на економічному, політичному і соціальному розвитку — зберігається їх залежне положення від економічно розвинених.