суббота, 7 сентября 2013 г.

Населення світу

Кількість, густота, відтворення. 
Зараз на планеті мешкає понад 7 млрд чол., а 40 000 років тому, на думку вчених, все населення Землі становило 1 млн чол. Демографічні процеси давнини настільки відрізнялися від сучасних, що в демографічній історії виділяють два періоди:
1-й: відповідав аграрній цивілізації і закінчився в XVII ст., приріст населення, дуже низький; 
2-й: з XVII ст. до нашого часу. 
Населення Землі зростає неможливими раніше темпами. Доцільною ілюстрацією можуть бути такі факти: в 1900 р. населення становило 1,6 млрд чол., в 1960 р.— вже 3 млрд, а в 1999 р.— 6 млрд.

Найбільш високими темпами — 20% на рік — населення Землі збільшувалося у 1960-ті рр., внаслідок чого виникло поняття «демографічний вибух» — різке зростання кількості населення. Але оскільки можливості виробництва всього необхідного для життя населення зростають повільніше, ніж його кількість, виникла демографічна проблема. розв'язання цієї проблеми насамперед передбачає проведення відповідної демографічної політики — соціальних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на зміну процесу відтворення населення.

Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає величину природного приросту.

Природний приріст — це перевищення народжених над померлими за певний період (як правило, обчислюється в проміле за рік).
Розрізняють два типи відтворення населення:
1-й тип: низька народжуваність і різке зменшення смертності призводять до повільних темпів приросту населення (до 12 чоловік на 1000 жителів) і його «старіння».
Цей тип відтворення, властивий розвиненим державам і країнам Східної Європи, називають «демографічною зимою».
2-й тип: висока народжуваність і смертність, що призводять до прискорення темпів зростання населення (природний приріст понад 12 чоловік на 1000 жителів). Цей тип відтворення, властивий країнам Азії, Африки, Латинської Америки, часто називають «демографічною весною».


Статевовіковий склад населення. У залежності від типу відтворення перебуває вікова структура населення. У країнах з першим типом частка молоді незначна, а частка людей похилого віку постійно збільшується — відбувається процес старіння нації. Другий тип, навпаки, характеризується значною кількістю молодих людей. Вікова структура населення пов'язана також з показниками тривалості життя. За даними ООН, у 2005 р. середня тривалість життя складала 63,9 років для чоловіків та 68,1 року у жінок. У розвинених країнах ці показники становлять 71,9 року та 79,3 року відповідно. Найдовше живуть люди у Японії (81,4 року). У країнах, що розвиваються, чоловіки живуть у середньому 62,5 року, а жінки — 65,7 року. Найменша тривалість життя в Ботсвані (36 років), Сьєрра-Леоне (40,5 року). Відмінності у статевому складі не настільки значні. Загалом в світі переважають чоловіки: на 100 жінок припадає приблизно 102 чоловіки. Особливості статевовікового складу населення відображають статевовікові піраміди.

Розміщення та розселення населення. Населення на Землі розміщене нерівномірно. Розміщення населення Землі визначається такими чинниками, як природні умови існування, ступінь розвитку виробництва, місце його зосередження і тип відтворення населення. Однією з характеристик розміщення населення є густота. Окремі регіони Землі відрізняються найвищою густотою населення:
1) східно-азіатський (частини Китаю, Японії, Кореї) — густота населення 200-400 чол/кв.км;
2) південноазіатський (частини Індії, Банґладешу, Шрі-Ланки, Пакистану) — 300-800 чол/кв.км;
3) європейський — понад 100 чол/кв.км;
4) південно-східно-азіатський (частини Індонезії, Таїланду, Філіппін та ін. — 400-500 чол/кв.км.
Процес розподілу й перерозподілу населення та форми його територіальної організації називають розселенням. У залежності від місця розселення населення  Землі поділяється на міське і сільське. Міське населення в сучасному світі складає трохи більше половини від загальної кількості, і його частка продовжує збільшуватися. Зростання частки міського населення зумовлене багатьма чинниками, серед яких і відтік людей із сільської місцевості до міст, і перетворення на міста сільських поселень тощо.
Процес збільшення частки міського населення (на думку деяких учених, він розпочався одночасно з виникненням міст) називається урбанізацією і є однією зі складових процесу розселення. Урбанізацію можна визначити і як світовий історичний процес підвищення значення міст у житті суспільства, поступове перетворення суспільства на міське за характером праці, образом життя, культури, що пов'язано з розвитком цивілізації і особливо — розвитком науково-технічного прогресу.
Урбанізація може мати різні форми. Так, виділяють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоурбанізації (зростання населення міст відбувається за рахунок не контрольованого притоку безробітних, що створює соціально-економічні проблеми).
За функціями, що виконуються, розрізняють міста адміністративні, транспортні, торгові, промислові, культурні, курортні тощо.
ХХ ст. часто називають століттям урбанізації, оскільки вона зростала небувалими темпами. Найбільш урбанізованими країнами світу є Велика Британія, Німеччина, Швеція, Ісландія, Австралія, Ізраїль, Кувейт, Японія.
Зростання міст і посилення зв'язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація.
Міська агломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об'єднаних в одне ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв'язками.
Найбільші міські агломерації світу сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст. Якщо зона урбанізована цілком, міські агломерації на цій території зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму розселення.
Майже половина населення Землі, як і раніше, мешкає в сільській місцевості, причому передусім у країнах з невисоким або низьким рівнем розвитку економіки — Бангладеш, Афганістані, Пакистані, Індонезії. Сільське населення Африки становить 78% загальної кількості. При цьому сільське розселення може бути двох типів:
а)      групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, країни, що розвиваються);
б)      розкидане, або фермерського типу (США, Канада, Австралія). Ці типи сільського розселення можуть поєднуватися, утворюючи проміжний тип.
Міграційні процеси. Люди постійно переміщуються: подорожують, їздять у відрядження і на відпочинок, переселяються,— тому їх кількість у певному місці весь час змінюється. Така зміна кількості населення називається механічною, на відміну від природної (народжуваність і смертність), переміщення людей — міграціями, а тих, хто їх здійснює, мігрантами.
Міграції класифікують за причинами (економічні; політичні — війни, конфлікти, зміна державних кордонів; гуманітарні — переслідування іновірців тощо), термінами (сезонні, тимчасові, постійні, або безповоротні), масовістю (одиничні і масові), дальністю (міжконтинентальні, внутрішньоконтинентальні) і напрямами (зовнішні і внутрішні).
Залежно від напряму міграції розділяють на зовнішні (перетин кордонів держави) і внутрішні (переміщення всередині державної території). Якщо зовнішня міграція розглядається як виїзд за межі держави, її називають еміграцією, як в'їзд або повернення на колишнє місце проживання — імміграцією. До внутрішніх міграцій належать відтік сільського населення до міст, так звані маятникові міграції — поїздки до місць роботи або навчання тощо.
У певні періоди зовнішні міграції набувають настільки масового характеру, що в країні еміграції різко скорочується кількість населення, а в країні імміграції механічний приріст населення перевищує природний. Так, 2/3 приросту населення Ізраїлю забезпечують іммігранти, щорічна імміграція до США становить близько 1 млн чол., до Канади — 200 тис., до Австралії — 130 тис. З іншого боку, Ірландія пережила три хвилі еміграції, які зменшили її населення з 8,3 до 3 млн чол.; Росія — чотири хвилі, Італія — шість.
Сучасна міжнародна міграція робочої сили викликана відносним перенаселенням і відповідно низьким рівнем соціально-економічного розвитку десятків слаборозвинених країн. До початку 1990-х рр. половину з 20 млн іммігрантів у розвинених державах Заходу складали вихідці зі слаборозвинених країн. Максимальна кількість іммігрантів — 13 млн чол. — припадає на країни Європейського Союзу, іншими центрами імміграції є США, країни Перської затоки, ПАР.
Економічні причини обумовили і таке відносно нове міграційне явище, як «відтік інтелекту»: заробітні плати в розвинених країнах приваблюють висококваліфікованих фахівців (особливо з постсоціалістичних країн).
Мовний і етнічний склад населення. На Землі проживають представники чотирьох основних рас: європеоїдної (42,9% загальної кількості населення планети), монголоїдної (азіатська і американська гілки — 19,1%), екваторіальної (7%) і австралоїдної (0,003%). Інші 31% припадають на людей змішаних рас, чиїми предками були представники різних рас. Етнічний склад населення планети набагато різноманітніший: на Землі мешкає (за різними критеріями підрахунку) 3-4 тисячі народів і народностей. Народи і народності об'єднують за принципом мовної близькості в групи, групи — в гілки, гілки — в сім'ї, а сім'ї — в мовні союзи, найбільшу одиницю об'єднання. Це об'єднання дуже важливе, оскільки у світі нараховується від 2,5 до 5 тис. мов — точну кількість визначити неможливо внаслідок розмитості меж між мовою і діалектом, говором тощо.   Найбільшими мовними сім'ями є китайсько-тібетська, семіто-хамітська, алтайська, уральська і індоєвропейська (найбільша — понад 2,5 млрд чол.). Найбільш поширеними мовами світу є китайська, англійська, гінді, іспанська, російська, індонезійська, арабська, бенгальська, португальська.
Світові релігії. Релігія, що виникла в процесі розвитку людського суспільства з міфології, визначає звичаї і звички людей, образ їх життя і діяльності. Нараховується величезна кількість релігій, але світових (тобто тих, які сповідуються в усьому світі великою кількістю людей) усього три: християнство, іслам і буддизм.
Християнство — релігія, що базується на вірі в Ісуса Христа. Основні положення християнства, що називають догмами, сформовані в Біблії та постановах Вселенських соборів. Центральне місце займає догмат воскресіння Ісуса Христа. Усі три гілки християнства — католицизм, православ'я і протестантизм — об'єднують близько 2 млрд віруючих у всьому світі.
Іслам (від араб. «покірність»), або мусульманство, — релігія, що базується на вірі в єдиного всемогутнього бога Аллаха і його пророка-посланника Мухаммеда (або Магомета, звідки ще одна назва релігії — магометанство). Найбільше мусульман мешкає в Азії та Африці, а їхня загальна кількість у світі перевищує 1 млрд та продовжує швидко збільшуватися.
Буддизм — єдина зі світових релігій, що базується не на вірі в Бога, а на вірі в Будду — просвітленого, яким за певних обставин може стати будь-хто, якщо звільнить душу від страждань, викликаних нездійсненними бажаннями. Буддизм поширений в Індії, Монголії, Китаї, Шрі-Ланці, частково в Середній Азії і Сибіру (450 млн віруючих).
Релігійні особливості мусульманства в поєднанні із сучасними тенденціями розвитку геополітики, економіки, ідеології, культури призвели до зростання в міжнародних відносинах ролі країн ісламського світу. Крім того, багато військово-політичних конфліктів у сучасному світі (Ізраїль і Палестина, Сербія та Косово, загострення тероризму) почалися з протистояння прихильників різних віросповідань. Це ще раз підтверджує той факт, що релігійна належність населення є дуже важливою особливістю, на яку неможливо не зважати.
Трудові ресурси
Трудові ресурси — це частина населення, що має фізичні й духовні здібності, загальноосвітні та професійні знання й навички для роботи в господарстві.
Переважну частину трудових ресурсів складає населення працездатного віку, межі якого відрізняються в різних країнах світу. Про ступень залучення трудових ресурсів до суспільно корисної діяльності свідчать показники економічно активного населення (ЕАН).
Економічно активне населення — це частина населення, що зайнята суспільно корисною діяльністю та має від цього прибуток.
До цієї категорії належать не лише люди, що фактично працюють, але й безроботні, які шукають роботу. Від загальної кількості трудових ресурсів світу економічно активне населення складає близько 75%. Структура зайнятості населення перебуває в прямій залежності від рівня розвитку країни. У розвинених країнах частка працюючих у сільському господарстві постійно знижується і складає менше 10% населення. Зайнятих у промисловості — 25-40%. Постійно збільшується частка зайнятих у невиробничій сфері — торгівлі, фінансах, управлінні, сфері послуг. У країнах, що розвиваються, переважна частина населення працює в сільському господарстві (понад 50%). У промисловості зайнято лише 15-20% населення.

Для допитливих

♦  Своєрідну форму правління мають держави у складі Співдружності: вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формально главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор. Держави — члени Співдружності визнають британського монарха главою Співдружності.
♦  Унікальну форму правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в єдиній країні світу — Лівії. У країні офіційно скасовано уряд, парламент, політичні партії. Замість них є постійно діючі виборні народні збори і народні комітети.
♦ Для оцінки і порівняння рівня життя населення різних країн світу останніми десятиліттями використовують індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Цей показник акумулює три складові людського розвитку: тривалість життя, рівень освіти та реальний ВВП на душу населення. ІРЛП має значення від 0 до 1. Ті країни, в яких ІРЛП перевищує 0,8, уважаються країнами з високим рівнем розвитку (наприклад, Норвегія, Австралія, Канада). Країни, з індексом 0,5-0,8 відносять до країн середнього розвитку (Китай, Росія, Україна тощо). Країни з індексом менше за 0,5 уважаються країнами з низьким рівнем розвитку (більшість країн Африки). Дані про Україну вперше було внесено до звіту ООН в 1993 р. На той час наша держава посідала 45-те місце, у 1999 р. — 91-ше, у 2002 р. — 74-те, у 2004 — 70-те, у 2007 р. — 76-те.
♦ Кількість населення найбільша в таких країнах світу: Китай (понад 1 млрд 322 млн чол.), Індія (понад 1 млрд 103 млн чол.), США (299,4 млн чол.), Індонезія (245,5 млнт чол.), Бразилія (189,1 млн чол.), Пакистан (166,9 млн чол.), Бангладеш (149,4 млн чол.), Росія (142 млн чол.), Нігерія (133,9 млн чол.), Японія (127,5 млн чол.), Мексика (104,9 млн чол.).
♦ У світі наприкінці ХХ ст. було шість мегалополісів. Найбільший за кількістю жителів — японський токкай - до (понад 80 млн чол.). Три мегалополіси знаходяться в США: Бос-Ваш (близько 50 млн чол), Приозерний (близько 35 млн чол.), Каліфорнійський (18 млн чол.). В Європі ще два мегалополіси по 35 млн чол. — Англійський та Прирейнський.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.