воскресенье, 20 октября 2013 г.

Природні ресурси і ресурсозабезпеченість. Географічне середовище

        Географія за період свого двохтисячолітнього розвитку накопичила величезний обсяг інформації про природні умови і ресурсах світу, ступень їх освоєння та використання. Важко собі уявити, що лише за один рік з надр Землі вилучається така кількість корисних копалин, що нею можна було б заповнити поїзд, в 20 разів більше довжини земного екватора. Щорічно в повітря надходить понад 1 млрд. тонн отруйних речовин. Постійно скорочуються орні землі й лісові масиви, і в той же час ростуть території пустель і напівпустель. За останні 150 років площа лісів планети зменшилася майже вдвічі, а пустель зросла на 15 %. Половина річкових і озерних вод після використання у виробництві повертається назад у вигляді вкрай забруднених стічних вод. А понад 20 % площ Світового океану покрито загрозливою для існування водних організмів нафтовою плівкою. Природне середовище, його склад, розвиток, роль у житті людини стали предметом особливої ​​уваги дослідників 50-х рр. XX ст. Це пов'язано з появою і загостренням глобальних проблем людства. В даний час з'являються протилежні погляди на значення навколишнього середовища для розвитку людської цивілізації. Деякі вчені схильні значно перебільшувати роль природних умов і природних ресурсів для існування суспільства. Інші, навпаки, недооцінюють їх. Але очевидним залишається той факт, що природні умови і ресурси залишаються вирішальним чинником для проживання людей і розвитку господарства.

       Природа є джерелом нашого існування. Потреби в продуктах харчування, воді, одязі, житлі, фізичному та духовному розвитку людина задовольняє за рахунок різноманітних природних багатств. Слід розрізняти поняття «природа» і «природне середовище». Під природою розуміють весь світ. Частина природи, яку вивчає фізична географія, називають географічною оболонкою. У результаті тривалого еволюційного розвитку природа під впливом господарської діяльності людини зазнала суттєвих змін. Саме ту частину природи, з якою взаємодіє людське суспільство, називають навколишнього (географічним) середовищем. У наш час вона охоплює понад 60 % площі суші, з них 1/3 частина піддана корінним змінам. 

        Глобальні екологічні проблеми. У результаті взаємодії природи і господарської діяльності людини між ними виник своєрідний «обмін речовин». З одного боку, з природи людина вилучає все більше ресурсів. Лише протягом року з надр Землі видобувають понад 120 млрд. т мінеральної сировини. 11 % земельного фонду планети становлять орні землі. Багато прісної води використовується людиною в господарській діяльності. До того ж стрімко скорочується лісовий фонд планети. Все більше природних ресурсів Світового океану залучаються для потреб людства. З іншого боку, відходи використаних у господарстві ресурсів потрапляють у навколишнє середовище. 95 % мінеральної сировини йде на звалища і тільки 5 % реально використовуються у виробництві. Щорічно в результаті всіх видів господарської діяльності (автотранспорт, електроенергетика та ін) в повітря надходить значно більше вуглекислого газу, ніж його здатна поглинути рослинність планети. Близько 90 % пестицидів і гербіцидів, які розсіюються на полях, забруднюють ґрунтові  води, що стікають у водойми. Наслідком такого кругообігу речовин між природою і людиною є поява і загострення глобальних екологічних проблем. Екологічними вважають комплексні проблеми, що виникли в результаті взаємодії людини з географічним середовищем. Найактуальніші з них – забруднення навколишнього середовища, скорочення ріллі, виснаження мінеральних ресурсів і енергетична проблема (її екологічні аспекти). 
       Вивченням динаміки розвитку глобальних екологічних проблем займається наука геоекологія, яка виникла наприкінці XX ст. Її поява пов'язана з посиленням тиску людини на природу, яка загрожує існуванню самого людства. Основним методом геоекології є моніторинг (з лат. - спостерігач, наглядач) – система спостереження та контролю за станом природного середовища та змінами, які відбуваються в ньому під впливом господарської діяльності людини. Моніторинг передбачає спостереження, оцінку і прогнозування стану навколишнього середовища. Він здійснюється на локальному, регіональному та глобальному (біосферному) рівнях. Оцінкою якості навколишнього середовища щодо життя людини займається медична географія. Вона розділяє умови існування на комфортні, дискомфортні і екстремальні. Комфортними вважаються умови, при яких здоров'ю людини нічого не загрожує. Дискомфортні умови призводять до відхилень від норми фізіологічного стану людського організму і викликають різні захворювання. Перебування людини в екстремальних умовах загрожує її життю і здоров'ю. Екстремальними для проживання визнані території з суворими кліматичними умовами, високогірні області, а також райони екологічного лиха.
        Природокористування і його види. Людська діяльність по-різному впливає на навколишній світ. Систему заходів, спрямованих суспільством на вивчення, освоєння, охорону і перетворення географічного середовища, називають природокористуванням. Воно може бути раціональним і нераціональним. Раціональним вважають таке природокористування, коли обсяги залучення природних багатств компенсуються заходами щодо їх поновлення та охорони. При нераціональному природокористуванні значно переважає антропогенний вплив на природні комплекси, що призводить до екологічної кризи. Крайнім проявом нераціонального природокористування є хижацьке, при якому знищуються окремі види ресурсів або природні комплекси. Зокрема, зовсім зникли морська корова, тур, тарпан, на межі вимирання опинилися морські ссавці , людиноподібні мавпи , великі хижаки з родини котячих, носороги і т.п. 

       Природноресурсовий потенціал світу. Природноресурсовий потенціал – це сукупність природних ресурсів певної території: світу, регіону, країни або її частини. У зв'язку з поширенням негативних наслідків екологічних проблем виникає необхідність раціонального використання природних ресурсів. До них належить сукупність компонентів навколишнього середовища, які люди можуть безпосередньо використовувати в господарстві. Географія природних ресурсів вивчає розміщення і структуру окремих видів ресурсів, дає їм економічну оцінку, визначає ресурсозабезпеченість, а також розглядає питання їх відтворення, раціонального використання і охорони. 
      Природні ресурси можна класифікувати за характером відновлення, за належністю до компонентів природи і за призначенням. 
   За характером відновлення розрізняють вичерпні (запаси яких обмежені) і невичерпні (які кількісно є безмежними) природні ресурси. Вичерпні ресурси бувають невідновлюваними (мінеральні ресурси і зниклі види рослин і тварин); частково відновлюваними, тобто такими, які поновлюються дуже повільно (земельні), та відновлювальними (біологічні). Невичерпні ресурси поділяють на відносно невичерпні, кількість яких залишається незмінним, але якість їх значно погіршується (водні ресурси і атмосферне повітря), і дійсно невичерпні, на кількість і якість яких людина не здатна вплинути (агрокліматичні, енергія Сонця, вітру, хвиль, течій, припливів). 
     За приналежністю до компонентів природи розрізняють такі основні види ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні та інші. Систематизація даних про різні види природних ресурсів здійснюється складанням відповідних кадастрів (реєстрів). Наприклад, існують земельний, лісовий, водний кадастри. Вони є основою для економічної оцінки природноресурсного потенціалу певної території. 
   За призначенням природні ресурси бувають промислові, сільськогосподарські, рекреаційні та інші. Природні ресурси розміщені на планеті нерівномірно. Забезпеченість ними залежить від запасів, обсягів і темпів їх використання. Для того, щоб можна було визначати, на скільки років вистачить тих чи інших видів природних ресурсів, введено поняття ресурсозабезпеченості. Ресурсозабезпеченість, тобто відношення між відомими запасами природних ресурсів і розмірами їх використання, розраховують за формулою:

Ресурсозабезпеченість = Запаси ресурсу: Обсяги використання.
Таким чином підраховують кількість років, на які вистачить даного виду ресурсу або оцінюють запаси цього ресурсу в розрахунку на душу населення.

Коли близько 2-х мільйонів років тому на планеті з'явилися люди, їх вплив на природу не міг бути значним, адже вони були її частиною, причому однією з найслабших. Але людина компенсувала свою порівняльну слабкість знаряддями праці, які з часом ставали все більш потужними і досконалими. Вже стародавні китайці, вавилоняни і єгиптяни будували найскладніші іригаційні системи, що дозволяли їм змінювати вкрай нестабільні природні умови. В епоху середньовіччя у зв'язку з початком механізації система суспільство – природне середовище розширюється, а до XX ст. набуває глобального характеру.
Основною причиною цього процесу став науково-технічний прогрес (НТП) – єдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки і техніки.
Перший етап НТП відносять до XVI -XVIII ст., коли мануфактурне виробництво, потреби торгівлі та мореплавства зажадали теоретичного і експериментального вирішення практичних завдань.
Другий етап НТП пов'язаний з розвитком машинного виробництва з кінця XVIII ст.: наука і техніка взаємно прискорювали розвиток один одного.
Третій, сучасний етап НТП характеризується не тільки провідною роллю науково-технічної революції (НТР, про неї ми будемо говорити при вивченні наступної теми), а й поширенням з промислової сфери в усі інші – сільське господарство, транспорт, зв'язок, медицину, освіту, побут. Саме останній етап НТП багаторазово збільшив навантаження суспільства на навколишнє середовище (http://geoschool16.blogspot.com/2013_05_01_archive.html)

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.