Населення світу: трудові ресурси, економічно активне населення, ринок праці  

Людей можна розрізняти за багатьма ознаками: біологічними, даним від природи, і соціальними, тобто тими, які сформувалися у зв'язку з суспільним життям на певній території. До біологічних ознак відносять, зокрема, раса, стать, вік, до соціальних – мова, культура, релігія (див. http://geoschool16.blogspot.com/2013/09/blog-post_6188.html)

Вікова структура населення і трудові ресурси. Від вікової структури залежить забезпеченість країни трудовими ресурсами. До них належать люди, здатні до праці. Частина людей працездатного віку є визначальний показником для оцінки забезпеченості країни трудовими ресурсами. Особи працездатного віку представляють близько 51 – 55 %. Для оцінки трудових ресурсів важливо не тільки їх кількість, але і «якість». Під «якістю» розуміють кваліфікованість, яка пов'язана з рівнем освіти, станом здоров'я. Про ступінь залучення трудових ресурсів до виробництва свідчить показник економічно активного населення, тобто частина трудових ресурсів, яка реально зайнята у господарській діяльності. Іншою групою є безробітні. Частина економічно активного населення визначається у відсотках від загальної кількості жителів країни. Вона залежить від ступеня залучення людей у виробництво (тобто наявності робочих місць), часу, який необхідно на освіту, пенсійного віку, закріпленого в законах держави. У високорозвинених країнах показник економічно активного населення становить 50 – 60 % загальної кількості жителів, в країнах, що розвиваються – 30 – 40 %. Неоднаковим є і розподіл економічно активного населення у сферах діяльності, у виробництві. У розвинених країнах більше половини працюючих зайняті у невиробничій сфері, тоді як у країнах, що розвиваються 75 – 90 % людей працюють в сільському господарстві.

Статева структура населення. На співвідношення чоловічого і жіночого населення впливають біологічні, історичні та соціальні причини. Загалом у світі чоловіків більше на 34 млн. Це пояснюється переважанням чоловіків в азіатських країнах. Адже саме в цій частині світу зосереджена велика частина людства. Висока смертність серед жінок в Азії зумовлена ​​принизливим ставленням до них, ранніми шлюбами, численними дітонародженнями, недостатнім харчуванням, постійним важкою працею. В інших регіонах світу в основному з біологічних причин кількісно переважають жінки. У світі хлопчиків народжується більше, ніж дівчат. Проте в результаті більшої дитячої смертності серед представників чоловічої статі цей показник вирівнюється до 15-річного віку. Серед людей похилого віку явно переважають жінки. Генетично обумовлено, що у них середня тривалість життя на 5 – 8 років більше, ніж у чоловіків. Суттєво впливають на переважання жіночого населення війни. Наприклад, в Європі ще й досі серед людей похилого віку значно більше жінок, ніж чоловіків. Особливо це помітно в Німеччині та Австрії. У країнах «молодої еміграції» переважає чоловіче населення. Зокрема , в 70 - х рр. XX ст. чоловіки переважали в населенні Австралії та Канади. В Україні жінки становлять 54 % усього населення, а чоловіки 46 %. 

Соціальна і професійна структура населення – розподіл населення за належністю до певної соціальної і професійної групи. На перший погляд, робітники і селяни, науковці та бізнесмени, службовці не об'єднані в якісь групи, на зразок політичних партій. Однак якщо придивитися уважніше до будь-якого суспільства, то стане очевидним, що окремі його члени відрізняються своїм становищем у суспільстві – відношенням до засобів виробництва, влади, характеру праці, професії, освіти, рівня і структурі прибутків тощо. Отже, інтереси у них теж різні. Саме соціальні інтереси і об'єднують окремих людей у «неформальні», соціальні, групи. 

Виділяються різні види соціальних структур. Соціальна структура відображає соціально-класову структуру – складну картину соціальної нерівності між суспільними класами, представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів. Соціальна структура населення в світі помітно змінилася впродовж останніх десятиліть. А на рубежі минулого і поточного століття в соціальній структурі суспільства відбулася своєрідна революція. Саме в цей період індустріальне суспільство перейшло до постіндустріального суспільства. 

У соціальній структурі населення сучасного постіндустріального суспільства визначальний вплив на класові відносини і соціальна нерівність має освітньо-професійний чинник. Це означає, що соціальна структура суспільства взаємодіє з професійною структурою. Адже професії пов'язані з соціально-економічними відмінностями у суспільстві, тобто класами і станами. В даний час залежність оплати праці від рівня освіти та кваліфікації працівника посилилася. У той же час зросли суспільна значущість і престиж інтелектуальної діяльності, наявність вищої освіти, можливості самостійно організовувати роботу і керувати людьми. Саме тому в складі працюючого населення збільшилася чисельність менеджерів (управлінців), фахівців з високим рівнем професійної підготовки. Внаслідок цього вони входять в найбільш високооплачувану, привілейовану і впливову частини зайнятих, формуючи основу нового середнього класу. Окреме місце займає так звана державна еліта, яка поповнилася керівниками націоналізованих і змішаних компаній. У цілому ж соціальна верхівка зміцніла, адже зазвичай вона має і політичну, і економічну владу.

Трудові ресурси – частина населення, яке може брати участь у трудовій діяльності, маючи для цього необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання. У різних країнах величину трудових ресурсів визначають по-різному, відповідно юридично встановленими межами працездатного віку, певної термінами шкільного навчання та пенсійним віком. У міжнародній статистиці працездатним вважається населення з 15 до 65 років. Але національне законодавства країн, беручи до уваги місцеві особливості (традиції, демографічну та економічну ситуацію), встановлюють свої межі працездатного віку. У більшості країн нижньою межею працездатного віку визнається вік 14 - 16 років (в Україні – 16 років). Верхня межа визначається середньою тривалістю життя і для більшості країн світу встановлена ​​в 60 – 65 років. Проте у ряді країн Африки та Азії вік виходу на пенсію визначений у 50 років. У той же час, у розвинених країнах з високими показниками тривалості життя (Данія, Швеція, Норвегія) пенсійний вік встановлюється з 67 – 70 років. У багатьох країнах вік виходу на пенсію чоловіків і жінок є однаковим, в інших – пенсійний вік чоловіків на 3-5 років вищий, ніж у жінок (США, Швеція, Україна та ін.) В Україні був низький вік виходу на пенсію - для жінок він встановлений у 55 років, для чоловіків – 60 років (до 2011 року). 

Пенсионная реформа в Украине вступила в силу 1 октября 2011 года. Закон "О мерах по законодательному обеспечению реформирования пенсионной системы" был поддержан народными депутатами и подписан Президентом Виктором Януковичем 9 сентября. Пенсионная реформа предусматривает поэтапное повышение пенсионного возраста для женщин с 55 до 60 лет и для мужчин-госслужащих с 60 до 65 лет.

Крім населення в працездатному віці, до складу трудових ресурсів входять працюючі підлітки (до 15 років) та особи пенсійного віку, що складають так звані додаткові трудові ресурси. Частина трудових ресурсів, що на даний час безпосередньо залучена в суспільне виробництво, і безробітні люди, які хочуть працювати, представляють економічно активне населення. На нього припадає близько 3/4 трудових ресурсів світу. Решта людей представляють економічно неактивне населення – люди, які перебувають на утриманні держави або окремих особистостей. До економічно неактивного населення належать зайняті в домашньому господарстві, учні і непрацюючі пенсіонери.

Структура зайнятості в цілому відповідає структурі господарства та типом країни за рівнем економічного розвитку. У розвинених країнах більше половини зайнятого населення, подекуди до 60 – 80 %, зайнято в невиробничій сфері (наука, освіта, медицина, торгово-фінансова діяльність тощо). У промисловості зайнято в середньому близько 25 – 40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується – звичайно 3 – 6 %. У той же час у більшості країн, що розвиваються понад 40 – 50 % населення зайнято в сільському і лісовому господарстві, а зайнятих у промисловості не перевищує 20 – 25 %. Подекуди, наприклад, в Латинській Америці, значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У країнах перехідного типу економіки основна частина населення зайнята у виробничій сфері – майже 40 % у промисловості й 20% у сільському господарстві. На невиробничу сферу припадає понад 40 % , причому 2/3 з них зайнято в освіті, охороні здоров'я, культурі.

Рівень безробіття – це співвідношення між офіційно зареєстрованими безробітними до загальної кількості трудових ресурсів. Цей показник змінюється в часі і неоднаковий у різних країнах. Так, в країнах, що розвиваються він може коливатися від 10 до 40 % економічно активного населення. У розвинених країнах частина безробітних зазвичай становить 10 – 20 %, а в країнах перехідного типу економіки – 5 - 30 %. Загострення глобальної фінансової кризи викликає важкі наслідки для зайнятості в усьому світі. З 2008 р. спостерігається швидке зростання безробіття, і, як очікується, в найближчі роки ця тенденція лише посилиться.

Найважливішою складовою частиною соціально-економічної статистики є статистика праці. Її показники характеризують чисельність, склад, регіональне розміщення і використання трудових ресурсів; використання робочого часу; рівень і динаміку продуктивності праці; витрати на робочу силу, оплату праці, умови, охорону і забезпечення безпеки праці та інші явища і процеси. 

У радянський період в умовах загальної обов'язки трудитися і офіційного відсутності безробіття головне завдання полягало в забезпеченні повної зайнятості трудових ресурсів. З кінця 50-х рр. в статистичну практику введені щорічні балансові розробки щодо трудових ресурсів. Програма балансових розробок розширювалася, удосконалювалася, отримувала регіональний розвиток. Основне місце належало по праву балансу трудових ресурсів, у якому комплексно об'єднувалася інформація органів статистики, інших міністерств і відомств, статистики галузей економіки про чисельність, склад і використанні трудових ресурсів. Баланси трудових ресурсів розроблялися по країні в цілому і по регіонах. На основі цих балансів вивчали джерела формування робочої сили, реальні зв'язки і пропорції в розподілі трудових ресурсів по регіонах країни, галузях економіки, формами власності та іншими ознаками.

У ринковій економіці натомість загальної обов'язки трудитися проголошується добровільність суспільно корисної праці. Офіційно визнане безробіття. Поряд з ринком товарів і послуг та ринком цінних паперів формується ринок праці як один з секторів ринкової економіки. Ринок праці стає головним інструментом формування попиту і пропозиції робочої сили, розподілу і перерозподілу її по галузях і секторах економіки, регіонам країни. Найважливішими проблемами ринкової економіки стають зайнятість і безробіття, їх співвідношення. Для адекватного відображення та вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці створено систему показників статистики ринку праці.

Населення країни = Економічно активне населення + Економічно неактивне населення.

Економічно активне населення = Робоча сила = Зайняті + Безробітні

Основними завданнями статистики ринку праці є:

- збір інформації про чисельність зайнятих і безробітних як двох складових частинах робочої сили ;

- вивчення стану і тенденцій на ринку праці за допомогою показників рівня зайнятості та безробіття;

- вивчення складу зайнятих і безробітних за різними ознаками (статтю, віком, галузях і секторах економіки, по регіонах країни та іншими ознаками) з метою регулювання ринку праці, розробки програм з підвищення рівня зайнятості, працевлаштування безробітних, їх професійній перепідготовці і т.д.