четверг, 8 августа 2013 г.

ЄВРАЗІЯ 
Внутрішні води, їх розподіл

На території Євразії наявні всі види вод суходолу. Є повноводні річки, глибокі озера, потужні льодовики гірських і полярних районів, великі площі боліт і вічної мерзлоти, значні резервуари підземних вод.

Великі річки Євразії беруть початок переважно у внутрішніх районах материка. Характерною особливістю материка є наявність великих площ басейнів внутрішнього стоку; річки не досягають океанів, а впадають в озера (Волґа, Сирдар’я та ін.) або губляться у пісках пустель.

Річки Євразії належать до басейнів Північного Льодовитого (Об, Єнісей, Лена та ін.), Тихого (Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконґ), Індійського (Інд, Ґанґ та ін.), Атлантичного (Дунай, Дніпро, Рейн, Ельба, Висла та ін.) океанів.
 
 
 
 
 
Озера Євразії розповсюджені нерівномірно та мають різне походження улоговин. Саме на території Євразії розташовані найглибше озеро світу — Байкал (1620 м) і найбільше за площею водної поверхні озеро Землі — Каспій­ське (371 000 км2). На північному заході поширені озера, що утворилися внаслідок опускання земної кори і впливу давнього льодовика (Ладозьке, Онезьке, Женевське та ін.). У розломах земної кори утворилися тектонічні озера — Боденське, Балатон, Мертве море, Байкал. Є карстові озера.
 
 
 
 
 
Цінним природним багатством є підземні води, особливо великі запаси яких залягають під Західносибірською рівниною. Підземні води не лише живлять річки та озера — саме їх споживає населення як питні.
Болота поширені на півночі Євразії, у районах тундри та тайги.

 
 
 
Сучасне зледеніння займає значні площі на багатьох островах (Ісландія, Шпіцберґен, Нова Земля), а також в горах (Альпи, Гімалаї, Тянь-Шань, Памір). Гір­ські льодовики живлять численні річки.
Екологічні проблеми внутрішніх вод Євразії потребують постійної уваги, бо забруднення таких великих резервуарів прісної води, як озеро Байкал, річки Сибіру, Далекого Сходу, Китаю та Індії, є небезпечним для всього органічного життя материка.
 
 

Географічна  номенклатура:  річки:  Рейн,  Ельба,  Дунай,  Дніпро,  Дністер,  Волґа,  Об,  Єнісей,  Лена,  Амур,  Хуанхе,  янцзи,  Меконґ,  Ґанґ,  Інд, Євфрат,  Тіґр;  озера:  Женевське,  Ладозьке,  Каспійське  море,  Аральське море,  Байкал,  Балхаш,  Мертве  море.
Цікаві дрібниці: На Далекому Сході тече річка з незвичайною назвою Контровід. Раз на  три  місяці  вона  міняє  своє  русло  і  впадає  то  в  притоку  Амура,  річку Уссурі,  то  в  тайговий  Бікін.  На  Камчатці  є  дивовижна  річка  Пенжина. Вона впадає в Пенжинськую губу, знамениту високими морськими приливами. Починається прилив, і перебіг річки повертає назад. А коли вода спадає,  Пенжина  знов  починає  текти  в  колишньому  напрямі. На Алтаї є Малинове озеро, воду якого в малиновий колір офарблюють  рачки  малинового  забарвлення,  що  живуть  у  ньому  вдосталь.  Деякі джерела Камчатки забарвлені в зелений колір. Це відбувається через наявність  у  них  великої  кількості  синьо-зелених  водоростей.  На  Курилах, на  острові  Кунашир,  можна  побачити  озеро  з  молочно-білою  водою, через  наявність  в  ній  кислот  —  соляної  і  сірчаної. Великий  канал  (кит.—  Юньхо,  або  Юньхе),  канал  в  Китаї  завдовжки  1930  км,  що  проходить  по  східній  частині  країни  в  загальному  напрямі  з  півночі  на  південь  між  містами  Пекін  і  Ханчжоу.  Цей  старий і щонайдовший у світі канал перетинає чотири провінції (Хебей, Шаньдун, Цзянсу і Чжецзян) і дві великі річки — Хуанхе і Янцзи. Коли будівництво цього штучного водовода було завершено (на що пішло близько 2000  років),  він  став  важливою  транспортною  артерією  між  північчю
і  півднем  Китаю. Великий  канал  будувався  впродовж  трьох  історичних  періодів.  Найстародавніша  його  ділянка,  завдовжки  225  км,  почала  споруджуватися на  останньому  етапі  існування  держави  Чжоу,  імовірно  в  Vі  ст.  до  н.  е. Ним  з’єднали  річку  янцзи  з  басейном  річки  Хуанхе.  Відповідна  цьому старому  каналу  ділянка  сучасного  Великого  каналу  пролягає  від  міста Цінцзян (у провінції Цзянсу) до річки янцзи (у районі янчжоу), проходячи через низку озер, що входять в басейн річки Хуайхе. Рівень води в цьому краї  регулюється  дамбами  і  тут  по  каналу  могли  ходити  невеликі  судна. Приблизно  через  1200  років  канал  продовжили  на  південь  на  відстань  близько  400  км  —  до  міста  Ханчжоу  в  провінції  Чжецзян.  При прокладці  цієї  ділянки,  завершеній  приблизно  до  610  р.  н.  е.,  потрібно було  чистити  і  сполучати  деякі  вже  існуючі  там  короткі  канали  і,  крім того,  прокладати  фарватер  по  великому  озеру  Тайху. На північ від Цінцзяна будівництво більшої частини каналу закінчили при  Хубілаї  (першому  імператорі  монгольської  династії  Юань),  полководці  якого  завоювали  Ханчжоу.  Хубілай  спробував  налагодити  шляхи сполучення між своїми південними володіннями і столицею — Ханбалик (так  монголи  називали  тодішній  Пекін).  Продовжувати  канал  на  північ почали, ймовірно, в 1279 р. і повели його через озера. На цій трасі довелося зводити дамби і будувати шлюзи, оскільки було необхідно регулювати рівень води, бо він виявився неоднаковим у різних озерах. Північну частину Великого каналу назвали Цза Хо — річкою шлюзів. Канал увійшов до  провінції  шаньдун,  де  його  довели  до  Дунпіна;  на  ділянці  між  цим містом і Цзініном судноплавству нерідко важко через недостатній приток води в русло каналу. Приблизно до 1300 р. н. е. трасу каналу продовжили до  міста  Ліньцзін,  що  на  річці  Вейхе,  в  північному  шаньдуні. У кінці правління династії Юань Великий канал протягнули ще далі на північ, в провінцію Хебей, де в міста Тяньцзінь його води змішалися з водами річки Бейюньхе. Ділянка каналу між річками Вейхе і Бейюньхе судноплавна  весь  рік.  Далі  канал  пішов  уздовж  русла  річки  Бейюньхе проти  її  течії  і  досяг  населеного  пункту  Тунсянь,  що  в  24  км  на  схід  від Пекіна. За часів імперії Мін (1368–1644) канал істотно поліпшили і ті його ділянки,  які  пришли  в  непридатність,  знов  зробили  судноплав ними. З розвитком залізниць (в кінці ХіХ ст. і початку ХХ ст.) Великий канал втратив своє минуле значення. На землях, по яких пролягала його траса, не раз траплялися руйнівні повені, а у середині ХіХ ст. річка Хуанхе поміняла русло і стала впадати не в Жовте море, а в затоку Бохай на півночі Шаньдуна. Жорстокий розлив річки Хуанхе в 1931 р. і спустошливі військові дії в період з 1937 до 1949 рр. довели Великий канал до стану щонайповнішої розрухи.  До  1949  р.  по  ньому  могли  ходити  лише  джонки. У  1952  почалася  реалізація  програми  регулювання  водного  режиму в  басейні  річки  Хуанхе,  де  передбачалися  роботи  з  розчищення,  розширення  і  випрямлення  русла  Великого  каналу.  На  ньому  побудували сучасні  механізовані  судноплавні  шлюзи.  Ділянку  траси,  що  пролягала
провінцією Цзянсу, реконструювали, і по ньому почали ходити 1000-тонні судна. Модернізація каналу проводилася прискореними темпами, оскільки  до  цього  часу  залізниці  вже  ледве  могли  упоратися  з  перевезеннями корисних  копалини.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.