воскресенье, 7 июля 2013 г.

Антарктида: Історія відкриття

Антарктида
Історія відкриття. Рельєф

Антарктида (від грец. αντι — проти та грец. αρκτικος — північний, «протилежний Арктиці») — континент у південній півкулі навколо географічного південного полюса, омивається Південним океаном, охоплює приблизно 10% суходолу Землі. Там розташовані 90% світових запасів криги, в яких сконцентровано 70% прісної води на Землі.
Загальна площа поверхні — 13 900 000 км², без шельфових льодовиків 12,6 млн. км² звуженням між морем Веделла і морем Росса.
Антарктида майже цілком лежить за Південним полярним колом. Південний полюс розташований приблизно в центрі мате­рика.

Антарктида — найхолодніший і найвищий материк Землі. Вона май­же повністю вкрита льодом, тому практично цілком позбавлена органічного життя. На материку немає постійного населення.
У ХVІІІ ст. англійський мореплавець Джеймс Кук досяг паралелі 71°10′ пд. ш., але пробитися далі не зміг через суцільні льоди. У 1819 р. англійський капітан Вільям Сміт уперше побачив острови на південь від мису Горн і першим висадився на берег. У 1820—­1821 рр. російські мореплавці Ф. Беллінсгаузен і М. Лазарєв обійшли навколо Антарктиди, вперше визначили її розміри, описали льоди і клімат Антарктиди, відкрили багато островів.
Першими досягли Південного полюса норвежець Руаль Амундсен (14 грудня 1911 р.) і англієць Роберт Скотт (18 січня 1912 р.).
Всебічне дослідження материка почалося у другій половині ХХ ст., коли були створені десятки наукових станцій різних держав. В Антарктиді працює українська станція «Академік Вернад­ський».
 
Антарктида — найвищий континент Землі, середня висота поверхні континенту над рівнем моря становить більше 2000 м, а в центрі континенту досягає 4000 метрів. 99,5% поверхні покриває материковий лід товщиною до 4776 м (середня товщина 1880 м), який піднімається до 4010 м (в середньому до 2040 м), під яким прихований континентальний рельєф і лише 0,3% (близько 40 тис. км²) її площі вільні від льоду — в основному в Західній Антарктиді і Трансантарктичних горах: острови, ділянки узбережжя, так звані оази і окремі гребені і гірські вершини (нунатаки), що підносяться над крижаною поверхнею. Трансантарктичні гори, що перетинають майже весь материк, ділять Антарктиду на дві частини — Західну Антарктиду та Східну Антарктиду, що мають різне походження і геологічну будову. На сході розташоване високе (найбільше піднесення поверхні льоду ~ 4100 м над рівнем моря) покрите льодом плато. Західна частина складається з групи гористих островів, з'єднаних між собою льодом. На тихоокеанському узбережжі розташовані Антарктичні Анди, висота яких перевищує 4000 м; найвища точка континенту — 4892 м над рівнем моря — масив Вінсон у горах Елсверта. У Західній Антарктиді знаходиться і найглибша депресія континенту — западина Бентлі, імовірно, рифтового походження. Глибина западини Бентлі, заповненої льодом, досягає 2555 м нижче рівня моря. Південний полюс лежить на висоті близько 2800 м.


Дослідження за допомогою сучасних методів дали змогу більше дізнатися про підлідний рельєф південного материка. В результаті досліджень з'ясувалося, що близько третини материка лежить нижче рівня світового океану, дослідження також показали наявність гірських ланцюгів і масивів.
Західна частина континенту має складний рельєф і великі перепади висот. Тут знаходяться найвища вершина — гора Вінсон (масиву Вінсона 4892 м) і найглибша западина (прогин Бентлі −2555 м) в Антарктиді. Антарктичний півострів є продовженням південноамериканських Анд, які тягнуться в напрямку південного полюса, трохи ухиляючись від нього в західний сектор.

Східна частина материка має переважно згладжений рельєф, з окремими плато й гірськими хребтами висотою до 3-4 км. На сході Антарктиди розташовані підлідні гори Гамбурцева та гори Вернадського.
Дослідження підлідного рельєфу, проведені НАСА, виявили в Антарктиді кратер астероїдного походження. Діаметр воронки становить 482 км. Кратер утворився в результаті падіння на Землю астероїда діаметром приблизно в 48 кілометрів (більший за Ерос), приблизно 250 мільйонів років тому, у Пермському періоді. Пил, піднятий під час падіння й вибуху астероїда, спричинив багатовікове похолодання й загибель більшої частини флори та фауни тієї епохи. Цей кратер на сьогоднішній день вважається найбільшим на Землі.

Геологічна будова Антарктиди: Антарктида ділиться на Східну (близько 10 млн. км²) і Західну з Антарктичним півостровом, які різні за своєю геологічною будовою: Східна Антарктидадокембрійська Антарктична платформа, облямована пізнішими складчастими утвореннями, Західна Антарктида Каледонська плита й Андійський складчастий пояс (антарктичний півострів і прилеглі до нього райони).
Геологічна будова Східної Антарктиди: Східна Антарктида являє собою стародавню докембрійську континентальну платформу (кратон), схожу з платформами Індії, Бразилії, Африки та Австралії. Всі ці кратони утворилися при розпаді суперконтиненту Гондвани. Вік порід кристалічного фундаменту становить 2,5-2,8 млрд років, найдавніші породи — Землі Ендербі — більше 3 млрд років.

Фундамент покритий молодшим осадовим чохлом, сформованим 350–190 млн років тому, в основному морського походження. У шарах з віком 320–280 млн років наявні льодовикові відкладення, проте молодші містять викопні рештки рослин і тварин, у тому числі іхтіозаврів, що свідчить про сильну відмінність клімату того часу від сучасного. Знахідки теплолюбних плазунів та папоротеподібної флори були зроблені першими дослідниками Антарктиди і стали одним з вагомих доказів широкомасштабних горизонтальних рухів плит, що підтверджує концепцію тектоніки плит.




Геологічна будова Західної Антарктиди: Західна частина складена молодими кайнозойськими породами. Прояви вулканізму, зосереджені в Західній Антарктиці, пов'язані з Антарктичним півостровом, що виник в ході Андського періоду гороутворення. Деякі з вулканів, особливо острівні, вивергалися в останні 200 років. Найактивніший вулкан Антарктиди — Еребус на острові Росса в однойменному морі. Його називають «вулкан, що сторожить шлях до Південного полюса».Більша частина поверхні Антарктиди (понад 95%) вкрита льодовиковим щитом потужністю до 1500—3000 м. Вільна від льоду поверхня становить лише 4,5% площі материка. Це незначні прибережні ділянки суходолу («оазиси») і найвищі гори. Поверхня льодовика розбита численними тріщинами й провалами. Встановлено, що в ряді місць Антарктиди ложе льодовика лежить нижче від рівня моря. Лід перебуває в постійному русі. Від центра Антарктиди він розтікається до її периферії (в районі обсерваторії «Мирний» швидкість руху льоду 30—45 м за рік) і круто обривається в бік моря, утворюючи високі льодові стіни—бар'єри. Висота найбільшого в Антарктиді льодового бар'єра Росса 45—73 м, але переважно 30—40 м. У багатьох місцях лід, що сповзає в море, утворює плаваючі, припаяні до суші, великі шельфові льодовики (Росса, Шеклтона та інші) загальною площею понад 900 тис. км². Льодовики постійно відламуються і дають початок айсбергам, які виносяться на північ в океани, що омивають Антарктиду.



Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.