Північна Америка: Клімат. Внутрішні води

Особливості клімату

Основні особливості клімату Північної Америки визначаються значною протяжністю материка з півночі на південь, впливом оточуючих океанів, особливостями рельєфу. Від широтного положення території залежать розподіл річних сум сонячної радіації.

Кліматичний вплив океанів виражається перш за все в різнохарактерних течіях біля побережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрім цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.

Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. В той же час відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси літом заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів – торнадо.

Одже, клімат Північної Америки характеризується надзвичайною різноманітністю внаслідок великої протяжності материка з півночі на південь та особливостей форм рельєфу.

На території материка сформувалися такі кліматичні пояси й області: арктичний, субарктичний; помірний (області морського, мусонного, помір­но континентального й континентального клімату), субтропічний (області середземноморського, континентального й вологого клімату), тропічний (об­ласті пустельного й вологого клімату), субекваторіальний. 

Північне узбережжя та острови, що прилягають до материка, розташовані в межах арктичного кліматичного поясу. Тут весь рік панує холодне арктичне повітря, узимку поверхня землі майже не одержує сонячного тепла, а влітку температури ледве сягають нуля. Саме за цих умов утворюються льодовики. Для арктичного поясу характерні холодне літо й сувора зима, невелика кількість опадів.

На південь від Північного полярного кола до 60° пн. ш. розташований субарктичний кліматичний пояс із характерною суворою зимою, яка змінюється прохолодним літом із дощовою погодою. У субарктичному поясі літо помірно прохолодне, а зима сувора.

Більша частина материка (40—60° пн. ш.) розташована в межах помірного кліматичного поясу з холодною зимою й порівняно теплим літом. Узимку випадає сніг, улітку йдуть дощі, хмарна погода швидко змінюється теплою сонячною. У цьому поясі наявні помітні відмінності в різних його частинах. У помірному поясі літо тепле, а зима прохолодна, опадів випадає від 500 до 3000 мм на рік, добре виражені всі пори року. 

У субтропічному поясі літо спекотливе, зима тепла (зимові температури додатні). У тропічному й субекваторіаль­ному поясах протягом року спостерігаються високі температури, виражені вологий і сухий сезони.

 

 

На території Північної Америки спостерігаються несприятливі погодні явища — урагани та торнадо (американська назва смерчу). Унаслідок переміщення циклонів у поясі від 10° до 30° пн. ш. утворюються шторми, які рухаються на захід і, діставшись узбереж­жя, відхиляються на північ. Коли швидкість вітру в цих тропічних циклонах перевищує 120 км/год, вони перетворюються на урагани. Формуючись над Мексиканською затокою, урагани рухаються на північ, відчутно впливаючи на погодні умови материка, бо охоплюють площі у сотні квадратних кілометрів та можуть тривати багато днів.

 

Торнадо мають велику руйнівну силу. Найвірогідніше, їх походження пов’язане з грозами. На території США на рік може відбуватися понад 700 торнадо, найчастіше — над Великими рівнинами та на Середньому Заході, навесні та на початку літа. Рекор­дна швидкість торнадо зареєстрована в районі водоспаду Вічіта в США, вона склала 450 км/год. Найбільша кількість торнадо за добу – 148 – від­значено над південними й середньозахідними штатами США 3 – 4 квітня 1974 р. 

ВИСНОВКИ:

В Північній Америці представлені всі кліматичні пояси, крім екваторіального.
Арктичний пояс включає внутрішні райони Гренландії й північну частину островів Канадського Арктичного архіпелагу. Тут переважає довга полярна ніч й сувора зима, яка змінюється коротким літом з температурами найтеплішого місяця не вище +5°С. В східній частині поясу випадає 300-400 мм опадів й зосереджені значні масиви сучасного зледеніння. В західній частині поясу дуже сухо, випадає лише 50-100 мм на рік й поширена багаторічна («вічна») мерзлота.
Субарктичний пояс займає південні, прибережні райони Гренландії, південні острови Канадського Арктичного архіпелагу, а також північні райони материка. Зимові температури низькі – від -25 до -30°С. Середні температури липня – від +5 до +10°С. Опади зменшуються зі сходу на захід від 600 до 300 мм.
У помірному поясі лежить значна частина Північної Америки. В його складі виділяють три кліматичні області. Область морського помірного клімату займає узбережжя Тихого океану й західні схили Кордильєр. Тут переважають західні вітри, які приносять з Тихого океану в середньому 2000-3000 мм опадів на рік. Середня температура січня від 0°С на півночі до +4°С на півдні; липня – відповідно від +12 до +16°С.
Область континентального помірного клімату займає центральні райони помірного поясу. Тут тепле літо — від +18°С на півночі до +24°С на півдні; зима доволі холодна — від -20°С на півночі до -6°С на півдні. Опадів випадає від 400-500 мм в західній частині до 800 мм на сході. В цій області характерні часті зміни погоди, часто виникають атмосферні фронти, які супроводжується зимою сніговими бурями, а літом — зливами.
Атлантичний мусонний помірний клімат з прохолодним літом й відносно холодною зимою знаходиться на заході поясу. Кількість опадів збільшується до 1000-1500 мм на рік. Сніжна й холодна зима (від -15°С на півночі до -2°С на півдні) змінюється нежарким й вологим літом (відповідно від +16°С до +20°С).
Субтропічний пояс займає південні штати США, від Каліфорнії і Нью-Мексико на заході до Алабами на сході. Літом в цьому поясі переважають тропічні, зимою – помірні повітряні маси. В цьому поясі можна виділити три області. Область субтропічного середземноморського клімату займає західні райони поясу (штат Каліфорнія). Тут тепла (від +6°С до +8°С) й волога зима (400-450 мм) змінюється сухим й нежарким для цих широт літом (близько +20°С) через вплив холодної Каліфорнійської течії.
В центральній частині поясу (плато Великий Басейн й прилягаючі зі сходу райони Великих рівнин) переважає субтропічний континентальний клімат. Тут дуже жарке літо, прохолодна зима й майже цілий рік безхмарно й сухо. Середні температури січня сягають +9°С, середні липневі – +32°С, опадів – близько 200 мм на рік.
Область рівномірно вологого субтропічного клімату займає Примексиканську й Приатлантичну низовини, а також північні райони півострова Флорида. Зима тут тепла (близько +10°С), літом жарко й волого. В цю область цілий рік приносяться опади з Атлантичного океану, а літом – ще й з Мексиканської затоки.
Тропічний пояс займає південь Флориди, Мексиканське нагір’я й півострів Каліфорнія. В цьому поясі цілий рік жарко – середньорічна температура вище +20°С. За умовами зволоження в межах поясу виділяють дві кліматичні області. Область тропічного пустельного клімату представлена на Мексиканському нагір’ї й на півострові Каліфорнія.
Область тропічного вологого клімату охоплює узбережжя Мексиканської затоки в межах Мексики, Антильські острови й південь Флориди. Тут цілий рік середні температури повітря в межах +20..+25оС, багато опадів, особливо на навітряних схилах гір.
В субекваторіальному поясі лежить найвужча частина Північної Америки в межах материкової Центральної Америки. Тут середня річна температура повітря вища за +25°С й багато опадів (1500-2000 мм на рік).

Внутрішні води

Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно. За загальним обсягом річкового стоку Північна Америка посідає третє місце після Євразії і Південної Америки. Річки Північної Америки належать до басейнів трьох океанів: Атлантичного, Тихого і Північного Льодовитого. Вододіл між басейнами річок Атлантичного і Північного Льодовитого океанів слабко виражений у рельєфі. У Кор­дильєрах вододіл між басейнами річок Тихого й Атлантичного океанів проходить по східних гірських хребтах.

Найбільша річка басейну Північного Льодовитого океану — Маккензі (5472 км). Річки цього басейну надовго замерзають, мають снігове живлення.

Річки басейну Тихого океану беруть початок у Кордильєрах. Їх витоки розташовані на відстані не більш як 150 км від океану. Отже, річки тут відносно короткі, бурхливі та багатоводні. Течуть у вузьких і глибоких ущелинах. Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають велику швидкість течій та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення. На північному заході материка тече річка Юкон (2897 км), що має тривалий (біля півроку) льодостав і значну частку снігового живлення.

До басейну Атлантичного океану належить багато річок, у тому числі найбільша на материку — Міссісіпі з притоками Міссурі, Огайо, Арканзас. Розливаються ці річки навесні під час сніготанення. Довжина Міссісіпі з Міс­сурі — 5971 км.

У північній частині материка розташована велика кількість озер, що мають льодовиково-тектонічне походження. Най­більші з них: Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Атабаска, Вінніпеґ, а також Великі озера (Верхнє, Мічиґан, Гурон, Ері, Онтаріо). Усі вони є проточ­ними та прісними. Води Великих озер мають стік в Атлантичний океан через річку Святого Лаврентія, режим якої зарегульований озерами. В улоговинах Кор­дильєр розташовані невеликі безстічні солоні озера, найбільше з них — Велике Солоне озеро. В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. Вона об'єднує п'ять значних за розмірами озер, які величезними сходинками спускаються до Атлантики і віддають їй свою воду через річку Святого Лаврентія. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій знаходиться всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.

 

Улоговини Великих озер виникли в тектонічних прогинах, а потім були поглиблені давнім льодовиком. Ці озера є важливим джерелом прісної води. Окрім того, вони ніколи повністю не замерзають, тому протягом року їх використовують для судноплавства.
Значні за площею озера розташовані на північному заході материка. В їх утворенні також брав участь давній льодовик. Кілька безстічних залишкових озер є на нагір'ї Великий Басейн. У наш час, втративши стік до океану, вони майже всі стали солоними. Найбільшим серед них є Велике Солоне озеро.

 

Великі запаси води законсервовані в льодовиках Гренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.

До внутрішніх вод материка належать області сучасного зледеніння — це гірські льодовики, а також покривні льодовики Ґренландії та інших арктичних островів. Басейн підземних вод Північної Америки має невелику площу.