Південна Америка Населення, політична карта та господарство

Південна Америка
Населення, політична карта та господарство

Населення Південної Америки розміщене вкрай нерівномірно. Переважно воно зосереджене уздовж узбережжя Атлантичного океану та Карибського моря. Величезні простори Амазонії заселені рідко, а місцями зовсім безлюдні.

Політична карта материка досить строката. На континенті розташовані 12 держав, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії. Найбільші країни материка: Бразилія, Аргентина, Чилі, Перу, Венесуела, Колумбія. Для цих країн характерний високий рівень розвитку промисловості і сільського господарства. Для країн, розташованих в Андах, характерне переважання сільського господарства над промисловістю. Значне місце в їх господарстві займає гірничовидобувна промисловість.

Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови не мають постійного населення. Зазвичай ці острови вважаються частиною Антарктики. Острови належать Великобританії, відносяться до заморської самокерованої території Фолклендських островів. 

Найбільш розвинені в господарському відношенні країни: Бразилія, Ар­ґен­тина, Чилі, Венесуела. Тут існує потужна обробна промисловість, багато­галузеве сільське господарство з тваринництвом, вирощуванням кави (Бразилія) або зерно­вих (Арґентина). У кра­їнах, розташованих у районі Анд, важливе місце посідає видобувна промисловість. Для Венесуели особливо важливий видобуток нафти.

Велику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувчий промисловість. Її частка у ВВП наприкінці ХХ ст. коливається від 1% (Бразилія), 1,5% (Колумбія), 2,5% (Аргентина) до 8% (Болівія), 9-10% (Сурінам, Гайана, Чилі, Перу, Еквадор) й 16% (Венесуела). При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають енергетичну, а Болівія, Гайана, Сурінам, Перу, Чилі, Бразилія — металічну сировину. Значна частина сировини, що добувається і паливо переробляється на місці, в той же час значна частина залізної руди і бокситів експортується в сирому вигляді. Частка внутрішнього споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80-90% загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90% експорту гірничо-металургійного виробництва забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець і цинк, срібло, вольфрам, молібден і стибій.

Расовий склад населення дуже різноманітний. Це пов’язано з історією освоєння материка європейцями. Тут проживають вихідці з Європи (переважно з Іспанії і Португалії). Багато негрів (наслідок рабовласництва). Корінне населення — індіанці — досить численне. У більшості країн материка переважає мішане в расовому відношенні населення: метиси (нащадки браків індіанців з європейцями), мулати (негрів з європейцями), самбо (індіанців з неграми).

 

На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення — нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.

Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10% населення) до 4 500 000 (27%) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця іміграція німців продовжилася після першої та другої світових війн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження. Крім того, близько 5% населення Чилі — нащадки вихідців імігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3% населення Чилі — генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 чоловік, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5% населення — французького походження. Від 600 000 до 800 000 — італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв'язку з політико-соціальними подіями на батьківщині. Сьогодні близько 10% бразильців (18 млн) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія — країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гайані.

 

 

Найпоширенішими мовами Південної Америки є португальська та іспанська. Португальською мовою говорить Бразилія, населення якої становить близько 50% населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Сурінамі говорять голландською мовою, в Гайані — англійською, а у Французькій Гвіані — французькою. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останньої) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу. Оскільки значну частку населення Південної Америки складають вихідці з Європи, багато з них досі зберігають свою мову, найпоширенішими з них є італійська та німецька мови в таких країнах як Аргентина, Бразилія, Уругвай, Венесуела і Чилі.