суббота, 23 ноября 2013 г.

Промисловість. 

Географія основних галузей промисловості світу


Загальна характеристика промисловості світу. Промисловість є провідною галуззю виробничої сфери. Хоча в даний час у цій сфері працює лише 20 % економічно активного населення, промисловість має високі темпи зростання і виробляє величезний асортимент продукції для держави в цілому і споживання населення зокрема. Розрізняють видобувну промисловість, підприємства якої розробляють поклади корисних копалин, та оброблювальну, яка переробляє сировину на готову продукцію.У даний час велику частину готової промислової продукції дають високорозвинені країни (близько 80 %). Частина добувної промисловості в їх господарстві незначна – становить від 1 до 6 %.
В оброблювальній промисловості головними галузями є:
машинобудування (на яке припадає 1/3 промислового виробництва)
хімічна промисловість (становить 20 – 25 %)
електроенергетика
кольорова металургія.
Роль країн, що розвиваються, в промисловому виробництві світу поступово зростає. Сьогодні вони дають близько 15 % продукції галузі. Але високі темпи індустріалізації мають лише окремі з них, зокрема «нові індустріальні країни».
Для більшості країн, що розвиваються головними галузями залишаються видобувна (дає близько 30 % промислової продукції), легка і харчова. В останні десятиліття спостерігається тенденція до зростання ролі чорної металургії. В цілому, рівень індустріалізації країн в 15 разів нижче, ніж у розвинених державах. Навіть «нові індустріальні країни» поступаються їм за цим показником у 2 – 4 рази.
Провідними галузями світової промисловості є паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна, лісова, легка.
Енергетика – сукупність галузей паливної промисловості, електроенергетики, засобів доставки палива та енергії. У сучасному світовому господарстві склалася ситуація, при якій країни, що розвиваються виступають постачальників енергоносіїв, а розвинені держави – ​​в якості основних споживачів енергії. На розвиток, структуру і розміщення промислового виробництва, окремих країн і регіонів впливають абсолютне і відносне подорожчання одних джерел енергії в порівнянні з іншими, вдосконалення засобів їх транспортування, розвиток систем перетворення і передачі енергії, освоєння нових джерел енергії. Загальне зростання споживання енергії відбувається постійно, але нерівномірно. У першій половині XX ст. сумарне споживання енергії в світі подвоюється кожні 18 – 20 років, у другій половині XX ст. воно зростало щорічно на 5 %.Основними первинними джерелами електроенергії є природний газ, нафта, вугілля, гідроенергія, енергія атому.

Нафтова промисловість – одна з найважливіших і швидко розвиваючихся галузей важкої промисловості. У 1994 р. світовий видобуток нафти в порівнянні з попереднім роком зріс на 33 млн т (тобто на 1,1 %) і досягла 3 млрд т. На країни ОПЕК довелося 1239 млн т (тобто 40 % від загальної кількості). Швидке зростання видобутку нафти в Африці, на Близькому і Середньому Сході визначається не тільки великими запасами нафти в цих регіонах, але й низькими капіталовкладеннями і поточними витратами (наприклад, низька заробітна плата персоналу) по цьому видобутку при надзвичайно високої продуктивності свердловин. Прогнозовані запаси нафти на Землі приблизно оцінюються в 300 млрд т.
Саудівська Аравія - 35 255 млн т;
Кувейт - 12 946 млн т;
Іран - 12 110 млн т.
Головною особливістю розміщення найбільших у світі родовищ нафти є те, що в основному вони знаходяться на території країн, що розвиваються. Достовірні запаси нафти в США, наприклад, найбільш вичерпані, проте водночас вони є найбільшими залишковими запасами в світі. Постійно зростає значення нафтової промисловості Китаю: з видобутку КНР зараз йде на 5-му місці, поступаючись США, Саудівської Аравії, СНД і Ірану. Головні вантажопотоки нафти направляються від портів країн Перської затоки до Японії і державам Західної Європи. Танкери проходять через Суецький канал, найбільші з них змушені огинати Африку. Нафтопроводи прокладені не тільки по суші, але і по дну морів, наприклад, Середземного і Північного.
Газова промисловість. Найбільші запаси природного газу зосереджені в Росії (39,2 %), на Близькому і Середньому Сході (30 %), у Північній Америці (5 %) та Західній Європі (в 1-у чергу в Нідерландах – 4 %). Як і запаси нафти, запаси газу на території країн, що розвиваються перевершують запаси на території розвинених держав. Щорічний видобуток газу в світі постійно зростає і в 1994 р. перевищив 2 трлн м3. Більше 40 % цього обсягу було видобуто в СНД (з них 80 % – у Росії), 25 % – у США, менші обсяги – у Канаді, Нідерландах, Норвегії, Індонезії, Алжирі, які не входять до числа найбільших світових експортерів природного газу.
Газ в основному експортується в зрідженому вигляді по трубопроводах. Протяжність газопроводів в сучасному світі досягла 900 тис. км і продовжує зростати. Найбільші міждержавні газопроводи функціонують в Північній Америці (пов'язує канадську газоносну провінцію Альберта з США) та Західній Європі (один пов'язує голландське родовище Гронінген з Німеччиною, Швейцарією та Італією; другий – норвезький сектор Північного моря з Німеччиною, Бельгією та Францією). З 1982 р. функціонує газопровід, що зв'язує Алжир з Тунісом і – по дну Середземного моря – з Італією.
Зростає обсяг морських перевезень природного газу у спеціальних танкерах. Найбільшими постачальниками газу є Індонезія, Алжир, Малайзія, Бруней. Найбільшим імпортером природного газу (до 60 % від загального обсягу) є Японія.
Вугільна промисловість – сама «стара» галузь паливно-енергетичного комплексу. Сумарні світові запаси вугілля (52 % – кам'яного, 48 % – бурого) оцінюються приблизно в 13 – 14 трлн т, причому найбільші родовища знаходяться в Росії, Китаї, США, ПАР, Україні, Казахстані, менш великі – у Німеччині, Великобританії, Польщі, Австралії, Канаді, Індії, Індонезії, Ботсвані, Зімбабве, Мозамбіку, Колумбії, Венесуелі.
З точки зору конкурентоспроможності вугілля на світовому ринку важливим фактором стає собівартість, не в останню чергу залежить від способу видобутку: вугілля, що видобувається відкритим способом, у кілька разів дешевше видобувається в шахтах. Тому доставлене з Австралії чи Південної Африки до Західної Європи вугілля дешевше місцевого, в чому криється одна з причин занепаду європейської вугледобувної галузі.
Німеччина лідирує у світовому видобутку бурого вугілля, за нею йдуть США, Австралія і Росія. Буре вугілля в основному використовується на теплових електростанціях як паливо.

Електроенергетика. Всього у світі щорічно в якості енергоресурсів споживається 15 млрд т умовного палива. Сумарна потужність всіх електростанцій світу на початку 1990 -х рр.. перевищувала 2,5 млрд кВт / год на рік. Більше 60% від цього обсягу електроенергії виробляється в промислово розвинених країнах, в першу чергу в США, Японії, Німеччині, Китаї, Канаді та Росії. Оскільки електроенергетика визначає економіку країни, деякі держави (Франція, Італія, Росія) є власниками основної частини електроенергетичних потужностей. В інших державах (Великобританія, Японія, США) електроенергетичні потужності знаходяться у приватній власності, в третьому (Німеччина) – у змішаній (певна частка належить державі, певна – приватним власникам). Електроенергію отримують на теплових (ТЕС), водних (ГЕС), атомних (АЕС ) та інших станціях. Співвідношення часток отриманої на різних станціях електроенергії визначає енергобаланс країни.
Обробна промисловість – сукупність галузей виробництва, підприємства яких обробляють і переробляють промислову та сільськогосподарську сировину й матеріали. На відміну від добувної промисловості, предмет праці якої – в природі, оброблювальна промисловість обробляє предмети, що вже самі є продуктами праці. До неї належать підприємства по виробництву чорних і кольорових металів, хімічних та нафтохімічних продуктів, машин і устаткування, виробів деревообробки та целюлозно-паперової промисловості, цементу та інших будівельних матеріалів, продукції легкої й харчової промисловості, а також підприємства по ремонту промислових виробів тощо.
За роки Радянської влади обробна промисловість країни набула широкого розвитку. Створено потужну технічну базу галузей і виробництв.
Після Другої світової війни географія галузей обробної промисловості світу значно розширилася. Швидкими темпами розвивалися вони у країнах з низьким рівнем оплати робочої сили, оскільки продукція цих галузей була конкурентоспроможною на світових ринках. Лідирували у темпах розвитку галузей обробної промисловості країни Східної та Південно-Східної Азії. Впродовж 1974-1995 pp. кількість зайнятих у цих галузях у промислово розвинених країнах зменшилася на 20 млн. чол., водночас у країнах, що розвиваються, збільшилася на 16 млн. чол. Розміщення галузей обробної промисловості диктувалося прагненням одержати максимальні прибутки.
У країнах з розвиненою ринковою економікою почалась так звана деіндустріалізація, тобто промисловість стала відігравати в їхній економіці значно меншу роль, ніж раніше. Ці країни і нині виробляють левову частку продукції світової обробної промисловості, але темпи її розвитку поступаються темпам, зафіксованим в економічно відсталих країнах.
Економіка країн Східної Азії розвивалася такими бурхливими темпами, що світ заговорив про східноазіатське "економічне диво".
Наприкінці Другої світової війни економіка Японії була в тяжкому стані. У середині 90-х років її економіка за величиною була другою у світі й становила 2/3 від економіки США, хоча кількість населення у Японії вдвічі менша, ніж у США. Ще в середині 60-х років Південна Корея була країною дрібних фермерів, які переважно вручну висаджували і збирали рис. Валовий національний продукт у розрахунку на душу населення становив у Кореї в 60-х роках 230 дол. Це стільки ж, як у бідній африканській країні Гана. Якщо за станом на 1993 р. ВНП у розрахунку на душу населення у Гані збільшився до 430 дол., то у Південній Кореї – до 7,7 тис. дол. Нинішня економіка Південної Кореї не поступається своїми масштабами економіці Швеції, Австралії чи Нідерландів. Фахівці стверджують, що в основі економічного дива лежить всеохопна освіта населення, висока частка національних заощаджень, політична стабільність (яка часто досягалася навіть недемократичними методами). Важливим чинником економічного зростання вважають також розвиток галузей промисловості, орієнтованих на експорт.
Економіки країн Південно-Східної Азії були відкриті для конкуренції. Індія, країни Африки та Латинської Америки створили для своїх економік замкнуте оточення і, як результат, програли, оскільки продукція виявилася менш конкурентоспроможною, ніж східноазіатських країн.
Виробництво 80 % світової промислової продукції нині зосереджено у чотирьох регіонах земної куліПівнічній Америці, Північно-Західній Європі, Західній Росії та Японії. Виробництво текстилю, одягу, побутових електронних приладів почало активно переміщатися з країн з розвиненою ринковою економікою до слаборозвинених країн. 
Чорна металургія.  У своєму розвитку людство пройшло кам'яний вік, потім епоху бронзи, за якою почалась епоха заліза. Хоч нині залізо – не єдиний матеріал, що використовується людством, усе-таки цей метал відіграє досить помітну роль у господарському житті нашої планети.
Залізної руди у світі достатньо, вона є практично на всіх континентах. Багатими на залізну руду вважаються Росія, Україна, Китай, Індія, Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Алжир, Лівія, Мавританія, Ліберія, США, Канада, Австралія, Швеція та ін. Серед зазначених країн лише Китай не експортує залізної руди у світових масштабах. Її основними експортерами вважаються Австралія, Росія та Бразилія – країни, що розташовані на трьох різних континентах.
До Другої світової війни залізна руда в основному видобувалася в США, Великобританії, Швеції, Франції, Німеччині. Після війни лідируючі позиції у видобутку руди займали Канада, Австралія, Південно-Африканська Республіка і деякі країни, що розвиваються.
Після Другої світової війни частка спожитого заліза почала зменшуватися через збільшення використання пластмас та інших матеріалів.
Дешева робоча сила та менш жорсткі екологічні вимоги сприяли інтенсивному розвитку чорної металургії в країнах "третього світу" порівняно з індустріальними країнами світу.
Ще в недалекому історичному минулому підприємства чорної металургії розміщувалися якомога ближче до басейнів кам'яного вугілля, що зумовлювалося великою енергомісткістю цієї галузі. Для одержання однієї тонни чавуну (який потім перероблявся на сталь) було потрібно більше вугілля, ніж залізної руди.
Оскільки для ливарного виробництва вугілля потребувалося ще більше, то доцільніше було залізну руду возити до вугілля, а не навпаки. Відбувалися, щоправда, і "маятникові перевезення". Якщо в одному регіоні була залізна руда, а в іншому – вугілля, то створювали підприємства чорної металургії в обох регіонах з тим, щоб залізничні ешелони, що курсували між цими регіонами, були завжди завантажені. В один бік вони везли залізну руду, а в інший – вугілля.
Удосконалюючи технологію, людство досягло того, що затрати на вугілля стали значно меншими, ніж затрати на залізну руду, і стало вигідно вугілля (кокс) возити до місць видобування залізної руди.
Технічний прогрес на транспорті та інші чинники сприяли розвитку чорної металургії у місцях споживання її продукції, віддалених від родовищ вугілля і залізної руди. Яскравий приклад – металургійні центри Японії та країн Східної Європи. У світі є не лише великі підприємства чорної металургії, а й міні – заводи.
За останні два-три десятиліття зайнятість у сталеливарній промисловості США скоротилася на дві третини. З експортера США перетворилися на імпортера сталі. Світовим стале-виробником і стале-продавцем залишається Західна Європа. Великим експортером сталі до країн, що розвиваються, стала Японія.
Для виробництва сталі необхідні великі і високоефективні заводи. А для цього потрібні колосальні інвестиції. З огляду на це сталеливарного виробництва немає, наприклад, в Африці.  Цей континент виробляє менше 1 % світової сталі. Нові металургійні центри з'явилися у Бразилії, Південній Кореї, Японії, на Тайвані. Цьому сприяли дешева робоча сила, урядові субсидії та податкові пільги на експорт сталі. Фахівці вважають, що занепад сталеливарної промисловості, наприклад, у США і Великобританії пояснюється надмірною кількістю зайнятих, деморалізованим керівництвом, неефективністю або й відсутністю державної підтримки, незговірливістю профспілок. 
Кольорова металургія. Нерідко у кілограмі залізної руди понад півкілограма припадає на чисте залізо. З рудами кольорових металів природа значно скупіша. Якщо у кілограмі мідної руди міститься 5-10 грамів міді, то така руда придатна для промислової переробки. А, наприклад, олово отримують із ще бідніших руд. Знаходять золоті самородки, але це трапляється рідко.
У XIX ст. в Австралії знайшли плиту, в якій золото зрослося з кварцом. Загальна маса плити становила 300 кг, золота в ній було 90 кг. В Австралії також було знайдено кілька самородків золота масою понад 50 кг. Один з них – "Бажаний незнайомець" – важить 70 кг. Золотий самородок "Великий трикутник" вагою 36 кг зберігається в Алмазному фонді Росії. Знайшли його в Уральських горах у долині річки Міас.
Мідь зустрічається у природі у самородному вигляді значно частіше, ніж золото, срібло та платина. Якось знайшли самородок міді, який важив аж 420 тонн! Люди навчилися використовувати мідь значно раніше, ніж залізо. Сплав міді з оловом (бронзу) винайшли 5 тис. років тому на Близькому Сході. Видобуток і виплавка міді були відомі ще у Давньому Єгипті понад 3300 років тому, давні єгиптяни виплавили 100 т міді. Понад 170 мінералів містять мідь, десята частина цих мінералів має промислове значення.
Нині підприємства кольорової металургії наближають до місць видобування руд кольорових металів. Серед країн, що мають розвинену кольорову металургію, слід назвати США, Росію, Канаду, Австралію, Казахстан, Іспанію, Польщу, Чилі, Конго, Замбію, Малайзію, Індонезію.
У країнах, що розвиваються, часто був неповний цикл процесу виробництва кольорових металів. Наприклад, там видобувалася руда, вироблявся концентрат і чорновий метал. Подальші технологічні операції виконувались у промислово розвинених країнах – США, Японії і країнах Західної Європи. Чорновий метал вантажили на судна і відправляли на заводи кольорової металургії колишніх метрополій. До речі, такі заводи сконцентровані на морському узбережжі.
Оскільки виробництво кольорових металів екологічно шкідливе, то останніми десятиліттями воно щораз інтенсивніше почало переміщуватися у країни, що розвиваються, завдяки їх ліберальним стандартам у сфері охорони навколишнього середовища.
Нині кольорова металургія зосереджена переважно у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. А споживають кольорові метали в основному промислово розвинені країни.
Дещо інші тенденції притаманні виробництву алюмінію. Зустрічаються руди (боксити) з таким високим вмістом цього металу (до 60 %), що економічно доцільно транспортувати їх до регіонів, багатих на електроенергію. Саме вона потрібна для виплавляння алюмінію і в значних кількостях – понад 15 тис кВт для виробництва 1 т алюмінію. Родовища бокситів е в багатьох країнах (Франції, Угорщині, Греції, Гані, Камеруні, Гаїті, Суринамі, Росії, Китаї та ін.). Найбільше бокситів видобувають в Австралії, Гвінеї та на Ямайці. На частку цих трьох країн припадає понад 70 % світового видобутку бокситів. 70 % первинного алюмінію споживають США, Японія і ФРН. Упродовж останніх десятиліть частка країн, що розвиваються, у виробництві алюмінію збільшується. Зокрема, інтенсивно розвивається алюмінієва промисловість у Бразилії, Суринамі і Венесуелі. 
                  Машинобудування. Сучасний світ не можна уявити без машинобудування, яке вважають основною галуззю промисловості світу. Приблизно 90 % його продукції забезпечують індустріально розвинені країни. Лише десята частина припадає на групу країн, що розвиваються.
Лідерами світового машинобудування є США, Японія і ФРН. Сильні позиції у Великобританії, Франції, Росії, Канади, Іспанії, Китаю, Бразилії. У країнах, що розвиваються, частка продукції машинобудування у загальному обсязі обробної промисловості не перевищує 20 %. Про місце машинобудування судять і за таким показником, як частка його продукції у вартості експорту. Найвищий показник у Японії — понад 60 %. Цей показник може бути низьким навіть у деяких економічно розвинених країнах – наприклад, у Австралії і Новій Зеландії.
У галузі машинобудування поглиблюється і розширюється міжнародна спеціалізація і кооперування. Інтенсифікується технічне переоснащення машинобудування індустріально  розвинених країн, підвищується рівень його автоматизації та продуктивності. Розвитку машинобудування значною мірою сприяє інтенсифікація фундаментальних і прикладних досліджень і посилення конкурентної боротьби. 
Автомобілебудування. Світове автомобілебудування безпосередньо працевлаштовує 4 млн. чол. Ще 8 млн. чол. працюють у галузях, які поставляють для автомобілебудування матеріали і компоненти. Ця галузь лідирує за кількістю транснаціональних компаній – близько десяти провідних компаній випускають 80 % світової продукції автомобілебудування. Американська компанія "Форд" є другим у світі виробником автомобілів, 60 % її автомобілів виробляються за межами США. Добре розвинене автомобілебудування у США, Західній Європі, Бразилії, Австралії, Східній Азії.  У 1960 р. США випускали понад 50 % автомобілів світу, а Великобританія – 10 %. Через три десятиліття їх частка зменшилася відповідно до 18 й 3,3 %. Ці країни випередила Японія. У 1960 р. вона випустила 165 тис. автомобілів, а в 1991 р. – 13 млн., на її частку нині припадає 25 % випущених у світі автомобілі. Щорічно у світі випускається 40-50 млн. автомобілів, четверта частина яких – вантажні автомобілі та автобуси. Приблизно половина випущених автомобілів використовується для заміни транспортних засобів, що вибувають з ладу, а половина – для збільшення автопарку. 
Електроніка. Розвиток сучасної мікроелектронної промисловості бере свій початок від винайдення у 1948 р. транзистора в американській корпорації Bell Telephone Laboratories. Транзистор змінив вакуумну трубку, що застосовувалася до цього у радіо - і телеприладах та інших виробах електроніки. До початку 60-х років з'явилися інтегральні схеми, а на початку 70-х років — мікропроцесори. Упродовж 60-70-х років у виробництві напівпровідників домінували США. Але до початку 90-х років пальму першості у них відібрала Японія. Ця галузь розвинена також у Західній Європі та Південно-Східній Азії. У 1995 р. на частку Японії припадало 42 % світового виробництва напівпровідників, США – 25 %, а Європи – 13 %. Виробництво електронних приладів побутового призначення (наприклад, телевізорів) характеризується ширшою географією, ніж виробництво напівпровідників. П'яту частину світового випуску телевізорів забезпечує Китай, а Південна Корея і Японія – по 14 %. Великим виробником телевізорів є Бразилія, на її частку припадає 75 % випуску телевізорів у Латинській Америці. 
Інші галузі машинобудування.  Аерокосмічна промисловість належить до сфери високих технологій, тобто є наукомісткою. Вона потребує потужної науково-дослідної бази, кваліфікованих кадрів, сучасних матеріалів, обладнання, устаткування тощо. Коло країн, які випускають літаки, ракети та космічні апарати, досить вузьке. Основним виробником є США, значних успіхів досягли Франція, Великобританія, ФРН, Україна, Росія, Японія, Китай, Індія. Порівняно прості моделі літаків виробляють у деяких інших країнах світу. Успіх проекту "Аеробус" дав можливість західноєвропейським країнам підірвати домінуюче становище США на світовому ринку авіатехніка.
Важке машинобудування виробляє машини та обладнання для гірничодобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей. Як правило, така продукція виробляється невеликими партіями, часто за індивідуальними замовленнями, є матеріало- і трудомісткою. Підприємства цієї галузі наближають до джерел матеріалів, кваліфікованої робочої сили. Важке машинобудування розвинене у США, Великобританії, Японії, ФРН, Франції, Росії, Китаї.
Корабле- та локомотивобудування здебільшого поширене у групі високорозвинених країн світу, особливо міцні позиції Японії, Великобританії, ФРН, США, Росії, Австралії, Південної Кореї, Польщі, Іспанії. 
Хімічна промисловість. Ця галузь має велике значення в економічному житті сучасного світу. Найбільшим регіоном хімічної промисловості вважається Західна Європа. До Першої світової війни найрозвиненіша хімічна промисловість була у Німеччині. Згодом позиції цієї галузі посилились і в інших країнах. Уже давно у структурі хімічної промисловості на перше місце вийшла нафтохімія. Тривалий час нафтохімія Західної Європи орієнтувалася винятково на привізну нафту. Нині цей регіон має і власну нафту, видобуту передусім на континентальному шельфі Північного моря.
Нафтохімія і нафтопереробка в Західній Європі сконцентровані переважно уздовж морського узбережжя, оскільки саме туди надходить нафта з-за океану або з Північного моря. Нафтопереробні заводи Східної Європи зосереджені поблизу трас нафтопроводів, побудованих ще за часів колишнього СРСР. Нафтохімія США концентрується на узбережжі Мексиканської затоки – у районі великого нафтогазоносного басейну. Нафтохімію Східної і Південної Азії представляє передусім Японія, а також Китай і так звані нові індустріальні країни – Південна Корея, Таїланд, Тайвань та ін. Хімічна промисловість Росії та інших країн СНД була створена за роки радянської влади за рахунок імпортованої техніки, інтелектуальної допомоги Заходу і виснажливої праці радянських людей. На її територіальне розміщення впливали сировинний, енергетичний, політичний та інші чинники. Хімічна промисловість почала розвиватися і в країнах "третього світу". У регіоні Перської затоки виріс новий район нафтохімії світового масштабу. Комбінати, продукцією яких є напівфабрикати для органічного синтезу і азотних добрив, були побудовані також у державах Північної Африки і Латинської Америки.
Отже, підприємства хімічної промисловості нині є не лише в індустріально розвинених державах, а й у країнах "третього світу". Наукомісткі галузі промисловості найбільше представлені в індустріально розвинених країнах. Серед таких галузей слід назвати фармацевтичну, виробництво хімікатів спеціального призначення та високоякісних пластмас. 
Легка промисловість. Провідна галузь легкої промисловості – текстильна. З історичного погляду це досить стара галузь, але вона постійно оновлюється. Частка натуральної сировини у структурі виробництва тканин зменшується, а частка синтетичної сировини – збільшується. Текстильна промисловість є у багатьох країнах світу – як у розвинених, так і в тих, що розвиваються. У багатьох економічно розвинених країнах (наприклад, Нідерландах, Великобританії, Франції, Німеччині) упродовж останніх десятиліть текстильна промисловість занепадала, тоді як в азіатських і латиноамериканських країнах (Індія, Південна Корея, Філіппіни, Чилі, Колумбія, Венесуела, Перу) вона інтенсивно розвивалася. Попри появу нових текстильних центрів – Далекого Сходу, Індії та Китаю – у світовому експорті цієї продукції лідирують ФРН та Італія.
Аналогічні тенденції простежуються і в географії промисловості з виробництва одягу. Високі темпи її розвитку в Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Венесуелі, Домініканській Республіці, на Філіппінах. Гонконг є найбільшим у світі експортером одягу, на його частку припадає понад 14 % світового експорту одягу.  Друге-третє місця посідають Італія та Південна Корея – по 9,5 %, для порівняння – частка США становить лише 2,5 %.


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.