Географія світових природних ресурсів

Відомо, що ще з давніх часів люди почали використовувати різноманітні природні ресурси. За образним виразом академіка А.Є.Ферсмана, зараз до ніг людства покладена вся періодична таблиця Менделєєва. Однак земну кору не можна розглядати як чарівну скарбницю-самобранку, яка за бажанням стане постачати їм скарби земних надр. По-перше, майже всі мінеральні ресурси відносяться до категорії не відновлюваних, по-друге, світові запаси їх окремих видів далеко неоднакові, а по-третє, «апетити» людства щороку зростають. Добре, коли країна забезпечена багатьма видами мінеральної сировини, а її технічних можливостей достатньо, щоб використовувати цю сировину із максимальною прибутковістю. Але, як ви знаєте, таких країн небагато. Що ж тоді робити? Чи означає це, що інші країни в умовах нерівних можливостей приурочені на низький економічний розвиток? Зовсім ні. Для розвитку країн потрібні й інші види природних ресурсів, наявність яких може відіграти навіть більше значення для її економіки, ніж багатство мінеральної сировини.

Географічна оболонка Землі багата на різноманітні природні ресурси. Запаси різних їхніх видів неоднакові, та й поширені вони вкрай нерівномірно. Лише кілька держав (наприклад, Росія, США, Китай) володіють практично всіма природними ресурсами – мінеральними, лісовими, водними, земельними тощо. Є держави, які володіють запасами світового значення одного чи кількох видів ресурсів. Так, країни Близького Сходу багаті на нафту й газ; Чилі і Замбія – на мідь. Проте економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи родючих ґрунтів. Велике значення також мають людські ресурси, працездатність населення, наявність у країні науково-технічних ідей і капіталу. Як приклад, можна назвати насамперед Японію, що досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу. Отже, окремі райони, країни, регіони і навіть материки мають різну ресурсозабезпеченість. Ресурсозабезпеченість розраховують за кількістю років, на які має вистачити даного ресурсу, або за його запасами з розрахунку на душу населення. На цей показник насамперед впливає багатство або бідність території на природні ресурси (див. http://geoschool16.blogspot.com/2013/10/blog-post_20.html ).
У XXI ст. між суспільством і природою виникли якісно нові відносини, що зумов­лені швидким зростанням населення та розширенням його виробничої і невироб­ничої діяльності. Виникла загроза посту­пового виснаження і вичерпання природ­них ресурсів. Водночас зросли масштаби забруднення природи відходами людської діяльності. Все це спричинило проблеми пов’язані з природокористуванням.

Природокористування – це сукупність заходів, що вживає суспільство з метою вивчення, охорони, використання і пере­творення навколишнього середовища.

Природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористу­вання передбачає вивчення, охорону, освоєння і перетворення природних ре­сурсів і відповідає рівню економічного і соціального розвитку суспільства. Високорозвинуті країни світу прагнуть до раціонального природокористування.

А це означає: 

Ø комплексне використан­ня сировини;

Ø повторне використання ресурсів;

Ø застосування безвідход­них технологій

Проте, на жаль, у багатьох країнах спостерігається нераціональне природокористування – однобічне споживацьке ставлення до природи, бажання одержати від неї якомога більше матеріальних благ, не виявляючи при цьому турботи про її стан, збереження і відновлення. Таке недбале ставлення до природи призводить до екологічних катастроф як для природи окремої краї­ни, так і для планети в цілому (наприклад, стан шахт в Україні). 

Мінеральні ресурси. У середні віки люди видобували із земної кори всього 18 хімічних елементів, в 17 столітті – 25, у 18 – 29, в 19 – 47, на початку 20 століття – 54, в другій половині 20 століття – понад 80. Якщо всю мінеральну сировину, видобуту людством, помістити в товарні вагони, то ми матимемо потяг, який 17 разів оперезав би земну кулю по екватору. 

Тектонічна і геологічна будова земної кори обумовлює нерівномірне розміщення корисних копалин. Росія, Китай, Австралія, Канада і США мають практично всі види мінерально-сировинних ресурсів і належать до категорії країн максимальної забезпеченості природних ресурсів. Інші країни забезпечені достатньою мірою лише декількома видами корисних копалин. 

Існує певна залежність між тектонічною будовою території і мінеральними ресурсами, які там знаходяться: 

- для платформ найбільш характерні копалини осадового походження, зосереджені в платформному чохлі. Провідну роль серед них грають горючі копалини: вугілля, нафта, газ, горючі сланці. 

- для складчастих поясів характерні рудні корисні копалини магматичного походження.

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть використовуватися в різних галузях господарства. Належать до відновлювальних і характе­ризуються певною територією, якістю ґрунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. 

Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн. кв.км, або 26,3 % від загальної площі земної кулі, у тому числі: орні землі (рілля, сади, плантації) — 11 %, луки й пасовища — 24 %, ліси й чагар­ники — 31 % , малопродуктивні землі (болота, пустелі, льодовики) — З0 %, ан­тропогенні забудови (міста, заводи, транспорт) — 3 % . 

Одним із найважливіших показників у земельному фонді території є част­ка орних земель. На Євразію припадає 59 % світової ріллі, на Північну та Центральну Америку — 15 %, на Африку — 15 % , на Південну Америку — 8%, на Австралію — 3 % . 80 % світової ріллі знаходиться у посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ — у країнах Африки (24 %) та Азії (18 %). Структура зе­мельного фонду планети не залишається незмінною. Щорічне скорочення сіль­ськогосподарських угідь становить більш ніж 9 млн. га.

До водних ресурсів відносять поверхневі та підземні води, які використовуються або можуть бути використані у господарстві. Реально придатними для освоєння є насамперед води річок, прісних озер та підземних вод неглибокого залягання — це менш ніж 1 % ресурсів прісної води і лише 0,03 % усіх вод них запасів Землі. Запаси доступної прісної води розміщені дуже нерівномір­но. Третина суходолу вже зараз відчуває нестачу води. 700 млн. людей, які живуть у 43 країнах світу, страждають від постійного дефіциту води, а понад 900 млн. осіб не мають доступу до джерел чистої питної води.

Проблема дефіциту прісної води зумовлена насамперед бурхливим розвитком господарства. Основними споживачами прісної води є сільське господар­ство (63 %), промисловість (27 %), комунальне господарство (7 %) і  транспорт.

Головними шляхами подолання проблеми є зменшення витрат вод, водомісткості виробництва, запровадження новітніх технологій (опріснення морської води, транспортування айсбергів, територіальний перерозподіл річкового стоку тощо).
Приклади вирішення проблеми прісної води в різних країнах світу:

«США закуповують прісну воду в Канаді, ФРН - в Швеції, Нідерланди імпортують її з Норвегії (за ціною, що приблизно дорівнює ціні рейнського вина), Саудівська Аравія - з Малайзії. Інженерами розроблені напівфантастичні проекти перекачування прісної води по трансокеанським трубопроводам з Гренландії та Антарктиди в Європу, від гирла Амазонки - в Африку. Розроблено технічні проекти транспортування середніх за розмірами айсбергів. Для цього буде потрібно п'ять або шість потужних буксирів. Навіть якщо час такого транспортування айсберг сильно «схудне» і втратить частину своєї маси, вона все-таки виявиться економічно виправданою. Танення ж айсберга в місці призначення може тривати приблизно рік».

Лісові ресурси — це ліси певної території, які використовуються або можуть використовуватися для задоволення будь-яких потреб суспільства. 

Складаються з деревних, технічних, харчових, кормових, лікарських ресурсів. 

Ліси вико­нують також захисні, водоохоронні, оздоровчі, заповідні функції. Лісовий фонд світу складає приблизно 28 % суходолу. Більша частина лісів сконцентрова­на у двох лісових поясах — північному, з переважанням хвойних порід (проля­гає через Канаду, США, Скандинавію, Росію) та південному, з листяними по­родами дерев (території Центральної та Південної Америки, Екваторіальної Африки, Південної та Південно-Східної Азії). 

За запасами деревини провідні місця у світі належать Росії, Канаді, Бразилії, США, Індонезії; з-поміж афри­канських країн — Демократична Республіка Конго.

Щороку площі лісів скорочуються на 125 тис. кв.км. Тільки за останні двіс­ті років лісистість земного суходолу зменшилося удвічі. Головним шляхом подолання проблеми скорочення лісових ресурсів є лісовідновлення, комплексне використання деревини, заміна деревини на синтетичні матеріали.

Приклад. У Франції ліси саджають по колу, який розбитий на сектори. В один рік вирублюєть 1 сектор, на 2 рік інший, а в той час вирублений сектор відновлюється.

Кліматичні ресурси — невичерпні природні ресурси, що містять сонячну енергію, вологу та енергію вітру (енергетичні, сільськогосподарські та рекреаційні ресурси клімату). 

У Китаї побудували найбільший у світі енергозберігаючий бізнес-центр. Площа об'єкта становить 75 тис.м². До його складу входять офісні приміщення, виставкові центри, науково-дослідні установи, конференц-зали і готель.

Енергозабезпечення бізнес-центру практично повністю автономно і забезпечується сонячною енергією. Фасад і дах комплексу облицьовані сонячними панелями. Економія енергії за рахунок енергозберігаючих рішень (сонячні батареї, вдосконалена дах і система ізоляції стін) на 30% перевищує встановлені стандарти.

Вітряна електростанція потужністю 87 мегават Франції введена в експлуатацію в департаменті Авейрон на півдні країни. Комплекс в Саль-Кюран (Salles-Curan) налічує 29 вітрогенераторів. Це найпотужніша вітроелектростанція Франції, яка буде виробляти обсяг енергії, "відповідний річному споживанню більше 100 тисяч чоловік, тобто близько 40% нинішнього населення департаменту".
За рівнем вироблення електроенергії на вітряних електростанціях Франція займає третє місце в Європі після Німеччини та Іспанії. При цьому обсяг вітряної енергії все ще залишається невеликим порівняно з потужностями АЕС Франції, які виробляють майже 79% (62,6 тисячі мегават) всього електрики в країні.

Поєднання тепла, вологи, водного режиму, ґрунтів певної території, що використовуються в сільському господарстві, називають агрокліматичними ресурсами.

Ресурси Світового океану. Корисні копалини на дні океану: кам’яне вугілля, нафта, газ, залізна, мідна, олов’яна, титанова руди, а також сірка, різні сполуки, кам’яна сіль. Існують електростанції, які працюють на енергії припливів та відпливів. Використовують рослин та тварин світового океану у виробництві.

Нафту в океані добувають в Перській, Венесуельській, Мексиканській затоках, Каспійському та Північному морях.

Кам’яне вугілля з морського дна добуває Великобританія, Канада, Нова Зеландія, Японія та Австралія.

У кожному кубічному кілометрі морської води міститься близько 50 млн.т розчинених речовин, у тому числі 20 млн. т солей хлору і натрію, 9,5 млн.т магнію, 6 млн т сірки, багато йоду, брому, урану, алюмінію, міді, калію, торію, золота, срібла. Загальні розміри розчинених у Світовому океані мінеральних речовин становлять 4,8 х 1016 т. Тільки золота розчинено в ньому 8–10 млн т, або приблизно по 1,5 кг на кожного мешканця Землі.

Що стосується енергетичних ресурсів світового океану, то з кожним роком все більше і більше у світі починають використовувати енергію припливів і відпливів. Так припливні електростанції мають такі країни, як: Франція, Велика Британія, Росія, Японія, Австралія, Аргентина, США.

Рекреаційні ресурси – це об’єкти та явища антропогенного і природного походження, що використовуються для туризму, лікування, відпочинку.
Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно чи кількісно. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів, береги річок, озер і водосховищ, лісові та лучні масиви, передгір’я та гірські країни, окремі природні об’єкти, міста – столичні та історичні центри, курортні місцевості, окремі споруди тощо (див. http://geoschool16.blogspot.com/2013/10/blog-post_9623.html).